Коли я була у восьмому класі, ми переїхали, тож довелося міняти школу. Тато тоді став пристойно заробляти, тож вирішили відправити мене до доброї елітної школи.
Мені спершу там дуже сподобалося. Ніколи я не бачила стільки людей з вищого світу, навіть знаменитостей. Дітей привозили туди шофери на машинах, майже всі батьки були бізнесменами. Весь це шик і блиск першого ж дня дуже вразив мене. Адже до цього я навчалася у звичайному навчальному закладі, а тут з першого дня на мене почали звертати увагу на мої непоказні речі, на мої недоліки в освіті.
Досі пам’ятаю свій випускний. У мене була дуже гарна сукня і неймовірна зачіска, але від усієї цієї краси нічого не залишилося за годину. Коли ми фотографувались, одна з моїх однокласниць, ніби й не нароком, зробила так, що я полетіла у фонтан. Але це буди квіточки, найнеприємніше було уже позаду і я ніколи згадувати той час не буду.
Так що я пройшла справжню школу на виживання в цьому елітному закладі. Я стала майже забувати про той час. Але одного разу до мене в магазин прийшла влаштовуватися одна з моїх колишніх однокласниць. Звичайним продавцем.
Не впізнала мене вона, ввічливо і дуже тактовно розпитувала, просила влаштувати її на роботу. Погоджувалася, що без вищої освіти дуже складно знайти місце, але вона не винна, бо відчула, що при надії одразу після закінчення школи.
Я дуже довго й уважно слухала її, а потім зненацька запитала:
— Олено, а чому ж вам не допомагають ваші батьки?
— Хіба ми з вами знайомі? – здивовано спитала дівчина.
— Адже у твоєї мами гарний салон, та й батько не бідує, — продовжувала я.
– Немає вже мами, та й тато зараз без роботи, – приголомшено відповіла Олена, не розуміючи ще, звідки я її знаю.
Я узяла резюме і сказала, що передзвоню. Коли вона вийшла з кабінету, я розплакалась. Спогади накрили хвилею. Скільки ж я пережила через цю людину, людоньки!
Я не стала брати її на роботу. Можливо, вона б була прекрасним працівником, але мати перед очима постійну згадку неприємних подій зовсім не хотілось. А життя все розставило по своїх місцях. так, я нікому не побажаю її долі, але згадуючи ті роки я прекрасно розумію, чому у неї все так склалось. Справедливість є. Але мені від цього не легше, чомусь.
Головна картинка – pexels.
