Мені трішечки за 50-т і на господарці корова, свиня, кури, пес і чоловік. Діти вже одружені і морочать мені голову клопотами та тішать онуками – звичайне життя, як у всіх. Але бувають дні, коли півень дістає кукуріканням, чоловік бурчанням, корова три рази хвостом по обличчю влyпить, а свиня, яку планували на тушонку, захворіла і не хоче їсти, та думаєш, чи чекати ранку чи вже отак порати і все. І в такі важкі хвилини хочеться з кимось порадитися, чоловіка я до уваги не беру. Бо у нього лише одна відповідь:
– А я казав? Нащо тобі того треба. Ти мене тою роботою мучиш!
До кого дзвонити як не до найріднішої – до сестри. Отож, сідаю, ноги гудуть, плечі печуть, руки терпнуть, голова кругом – все прагне розради та поради, а на тому кінці і слова не дають сказати:
– Ой, Марусю, у мене такі тиски, такі проблеми – клеїмо шпалери і не вдається з одним рулоном – треба пів, а інше лишається, отак пів пропаде, а ще розетка не працює, то я майстра викликала і він аж два дні йшов, аж мені голова від нервів розболілася…
От вже й порадилася… Встигаю тільки спитати чи буде на вихідні:
– Та ні, не буду. Ти мені на холодець не передавай, бо ти лапки дуже грубо рубаєш – я не маю, куди їх поставити. Якщо маєш яйця, то давай, а так нічого не треба, все є. Я на тих нервах вже й не їм нічого…
Дивлюся на небо – отам мій порадник та молюся. Думками віддаляюся десь далеко від півня, якого точно на неділю зварю, від пса, який лементує, бо кота побачив, чоловіка, який кричить мені зі стайні:
– Їсть!
Дякую, Тобі Господи, який ти добрий до мене. Будь ще добрий до моєї сестри, хай її життя буде легким та спокійним.