Сьогодні знову з донькою не знайшла спільної мови. Хоч плач. І ніби й не чужі і живемо разом і я ж її виховувала, а щось із нею не так і все тут.
Вийшла моя Тоня заміж ще у дев’ятнадцять, прожила – протерпіла свого ледаря маминого синочка дванадцять років і нарешті весною розлучилась. Приїхала з дітьми до мене, що називається в чому була. З дому свекрухи у якої жила анічогісінько брати не захотіла і край. Каже навіть запаху того дому чути не хоче.
Ну я й не проти. Хай живуть. Онуків я люблю та й самотньо мені було, а тут одразу повна хата щебету, галасу і життя.
Працює моя дитина якось з комп’ютера. Раз на місяць їздить на роботу за документами, а то клацає собі цілісінький день, ніби й є, а ніби й немає. Але не в тому справа.
Як тільки вона сюди переїхала одразу постало питання з ремонтом оселі. Я жила у одній кімнаті і мені було досить у інших лиш інколи провітрювала, а тут одразу троє нових мешканців. Думали лиш шпалери переклеїти, так і підлогу треба, а зачепили підлогу, то стіни сирі – утеплити б.
Донька радо узялась за все, тим паче заробіток у неї пристойний. Поміняли ми підлогу в усьому домі, проводку і навіть переставили грубку. В минулому місяці воду провели.
Я їй вдячна, так все це треба але… Вона ж абсолютно не економна людина. Заробить і вже до кінця місяця ідемо на позички. Я її прошу віддавати гроші мені, адже живуть вони у мене, я вмію розпоряджатись грошима, а донька ні в яку. Бачу останнім часом що й ховати від мене почала.
А покупки які робить! Поїхала і купила собі штани за сімсот гривень і курточку аж за три тисячі. Я аж плакала. Ну ти ж у хаті сидиш на роботу не ходиш, нащо?
В господарстві так узагалі ніякої помочі від неї. Я прошу: давай наймемо людину, аби клітки нам у сараї для свиней зробила, а вона дивиться на мене:
— Мамо, які свині. Краще так те м’ясо купити. Ви вже в віці, а мені ті свині і гній ні до чого.
Я ледь не впала. Жити в селі, молода і свиню не тримати? А з курми у нас яка морока. Я ще з дитинства менше сотні курей не тримала, а вона мене просить зменшити поголів’я. Каже, що зерно купуємо а яєць нам скільки не треба, мовляв я їх роздаю сусідам. Так я й сіла. Я тонну зерна замовила для птиці своєї, а вона мені:
— Грошей немає таких.
Хоча сама подарунки дітям обирала в інтернеті, я бачила. Якусь цяцьку аж за чотириста гривень і ще й старшому волосипеда замовила, бо він бачте без нього не може.
Тобто на цяцьки є, а мені на зерно немає?
А сьогодні мене вивела геть! Заявила, що хату куплятиме в селі. Знову ж таки, нащо? А ось ця в якій ремонт робить кому буде? Мені кімнатка лиш треба, навіщо було все це починати?
Чи то в неї після розлучення так, чи так вона з роками змінилась, але так не можна однозначно. У всьому повинен бути порядок. Я можу його навести, але ж вона проти.
От як бути?
З листа Галини Т.
Передрук заборонено.
