fbpx

Виявилося, що подруга спілкується з моїм колишнім і не просто спілкується! І таке мені в очі сказала, що я не могла повірити, що чую від неї – виявляється, всі йому співчували, що він зі мною живе.

Рік тому я виставила чоловіка за двері і не було в цьому нічого особливого, бо він у мене часто так бігав до своєї матусі. Я з таким не церемонилася, як щось не по-моєму, то геть з очей. Тим більше, що квартира моя.

Я на неї в Італії п’ять років горбатилася і не потерплю аби мені в моїй же хаті перечили. Та що там перечили – прийде вже веселеньке від друзів, зарплати кіт наплакав і кому такий потрібен?

Я для науки його до мами й відправляла аби вона йому пояснила, що жінку треба слухати, а не отак попри вуха пускати. Я ж хіба багато хочу – заробляй нормально, віддавай мені зароблене і не питай куди я їх витрачаю. А то з заробітком у нього не дуже, бо треба аліменти платити колишній, те, що приносить – копійки, ще й не вміє зі мною поводитися добре, то навіщо мені такий?

І так я з ним протягнула п’ять років, п’ять років своєї молодості, бо я ще молода жінка, витратила отак.

Я думала, що він на ранок прийде з квітами і кавою, буде перепрошувати, говоритиме, що я – феєрверк, вулкан і свято в його житті. Скаже, що все у нього було в житті повільно і сіро, а тепер він кожен день проживає такі емoції, на які й не сподівався.

Далі віддасть мені свою карточку і я куплю собі щось гарне.

Але він не прийшов. Ну, я не вірила, що він не вернеться, адже таку жінку, як я шукають все життя і отак я себе піднесла йому на таці, йому, не багачу чи олігарху, і він мав вже за те бути вдячний мені до кінця днів.

Але минув місяць і якось зникли його речі з квартири і мені подруга передала ключ.

– Степан у мене залишив. Тобі щось треба – торт, хустинку чи келихи?

– Ти що? Щоб я за ним сумувала? Ще прибіжить, – сказала я.

Не те, щоб я сумувала, просто мені було цікаво, на кого ж він мене проміняв. і виявилося, що він вернувся до своєї дружини! Оце так поворот. Ну, заради дітей звісно, бо він мені казав, що вона нічого не знала в житті, крім дому і дачі. До такої не вертаються, а вертаються лише заради дітей.

Тому я вже спокійно жила собі і мріяла про справжнього чоловіка.

Аж тут я випадково дізналася, що моя найкраща подруга спілкується з Степаном і не просто спілкується, а він від її квартири має ключ.

– Це що таке, подруго, – спитала я її, – Ти його не знаєш, що отак любенько йому відкрила двері і серце?

– Я його добре знаю, Віро, тому й відкрила двері і не так як ти собі думаєш. Він мені ремонт в ванній робить, от і має ключі, щоб прийти, коли мене нема. я тобі більше скажу – він і твоїй мамі міняв бойлер!

Ну це вже було занадто! Але вона продовжувала:

– Та ми всі, твої друзі, тієї думки, що він був найкращим твоїм чоловіком, але ти через свій гонор його просто подавила і він став якоюсь тінню, а не людиною. А тепер на нього любо глянути – веселий, поправився, видно, що жінка за ним дбає!

Найгірше, що мама підтвердила, що він їй допомагав!

– А чого я до хорошого майстра та не звернуся? Він мені ще й знижку зробив. То ти з ним стосунки зіпсувала, а не я.

Що мені робити з такими «рідними» людьми, які за моєю спиною таке виробляють? З подругою я припиню спілкування, але що робити з мамою?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page