fbpx
Історії з життя
Взявши з Насті обіцянку подзвонити мені як тільки малюк видужає, я переказала озвучену суму. Вартість подарунка мене трохи збентежила, звичайно я не дуже розбираюся в дитячих товарах, але на подаровану суму можна було скупити половину магазину з іграшками

Мене звати Варвара, мені 40 років. До столиці я приїхала в 18 років, вступати до вишу. За ці роки я пройшла тернистий шлях від студентки-прибиральниці до заступника директора великої компанії.

З рідного міста я поїхала всупереч волі матері – моєму братові тоді було всього 8 років, і я повинна була залишитися при ньому в ролі нянечки, щоб мати влаштувала своє особисте життя. А я хотіла освіту, хорошу роботу і велику сім’ю. На жаль, з третім пунктом мені не пощастило: спочатку не було часу, а потім – не зустрівся відповідний чоловік.

Про рідних я ніколи не забувала – відправляла їм гроші, іноді приїжджала – раз в кілька років, не частіше. Я повністю оплатила весілля брата, Володі. На весілля мене запросили, але, в останній момент, у мене намітилося відрядження.

Володя з дружиною жили у нашої мами, там же і народився їхній первісток. Брат з мамою наполегливо запрошували мене в хресні матері. Подумавши, я прийшла до висновку, що це – непогана ідея. Хоч якоюсь матір’ю я буду, раз своїх дітей немає. На хрестини я приїхала з подарунками для майбутнього хрещеника: одежинка, сертифікат на велику суму в дитячий інтернет-магазин і хрестик з ланцюжком з благородного жовтого металу.

Похрестили, відсвяткували. Подарунки були вручені. Я тепло попрощалася з Володею, їдучи додому в повному захваті від мого хрещеника. У мене навіть з’явилася думка: коли хлопчик виросте, забрати його до себе, до столиці. І мені компанія буде, на старості років, і хлопчик освіту отримає. Та й квартиру свою йому залишу – більше нікому.

Викинувши цю думку з голови, з обіцянкою повернутися до неї через кілька десятків років, я полетіла додому.

На жаль, обов’язки хрещеної, ми з дружиною Володі, Анастасією, розуміли по-різному. На мою думку, хрещена – більше духовний наставник. Звичайно, дарувати подарунки і балувати – не забороняється, та й мені в радість. А ось Анастасія вважала, що раз я – хрещена мати, значить несу обов’язки по утриманню дитини, як і її батьки. Почалися постійні дзвінки:

– Варваро, привіт. Це Настя. Синочок занедужав з тебе грошики, ти ж хрещена.

– Варваро, ми тут щеплення платно робитимемо, їх всього 4 треба, але ми одне вже зробили, безкоштовно. Він так погано її переніс, так що будемо платити. Розщедрюйся, ти ж хрещена мама.

– Варваро, у нас зубки лізуть, Володя постійно на роботі. Ти не могла б на няню грошенят підкинути, я хоч висплюся. Ти ж, як-не-як, друга мама мого синочка.

Подібні дзвінки почали лунати все частіше і частіше. На рік хрещеника мене не покликали. Подзвонила Настя і сказав, що дитина нездужає. Але в подарунок вона йому пригледіла якусь супер-пупер-машинку-каталку, і попросила мене перевести їй грошей на подарунок.

Їхати до недужої дитини я не стала – йому і так погано, навіщо йому мої бацили? Взявши з Насті обіцянку подзвонити мені як тільки малюк видужає, я переказала озвучену суму. Вартість подарунка мене трохи збентежила, звичайно я не дуже розбираюся в дитячих товарах, але на подаровану суму можна було скупити половину магазину з іграшками.

Як Ви вже, напевно, здогадалися, хрещеник не був хворий. На фотографіях в соцмережах я бачила здорового усміхненого малюка, перемазаного тортом. Багато гостей, дитяча ігрова кімната, і окрема фотографія з купою подарунків. Серед яких не було жодної машинки-каталки. Мені стало дуже прикро – мене обвели навколо пальця, грошей взяли, ще й подарунок дитині не купили. Я вирішила більше не давати гроші Анастасії. Буду купувати те, що вважатиму за потрібне. Зрештою, дарованому коню в зуби не дивляться.

Наступний дзвінок від дружини Володі пролунав через 3 тижні після святкування рочку.

– Варваро, до нас цирк приїхав, квитки тільки дорогі залишилися. Переведи мені кілька сотень, добре? – прощебетала Настя в трубку.

– Ти що, Настю, який цирк? Дитина недавно хворіла, так сильно, що навіть без свята залишилася. Пожалій дитину, там тьма народу буде. А він ще після хвороби не повернувся до норми. Я потім приїду і сама його в цирк зводжу, не переживай. – вперше я відповіла відмовою.

Анастасія образилася і кинула слухавку. Через 10 хвилин мені зателефонував Володя з претензіями:

– Тобі що, на хрещеника грошей шкода?

Я сказала йому абсолютно те ж саме, що і його дружині 10 хвилин тому. На що брат мені заперечив:

– Яка хвороба, ти що? Ти сама на день народження не приїхала, Настя тебе ж запрошувала.

Ось значить як. Сама я не поїхала. Я озвучила братові суми, відправлені за останній рік на Настину карту. Брат замовк. Я усміхнулася, уявивши як там у Володя втратив дар мовлення.

– Варваро, я передзвоню. – Володя поклав слухавку.

Так, мабуть не будемо ми з Настею друзями. Вона обманула і мене, і свого чоловіка. Зараз Володя їй все висловить, вони посваряться, а вгадайте, хто залишиться винним? Правильно – я винна.

– Навіщо ти лізеш у наше життя? Тебе хто просив? Щоб ноги твоєї в нашому домі більше не було, і подачки твої мені не потрібні! – волала Анастасія в слухавку, після сварки з чоловіком.

І що мені тепер робити? До хрещеника я прив’язалася, а Настя заборонила мені його бачити. Хоча, по суті, я ні в чому не винна – не я змушувала Анастасію всіх обманювати.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook