Все чекала, що в родину повернеться, адже двадцять шість років разом прожили, діти спільні і онучка маленька. А він отак вчинив.
Знаєте, бідного чоловіка ніхто не хоче, а як тільки вже трохи вбереться в гроші, то вже ті жінки обступають, що й проходу нема. Отак з моїм Семеном, поки був простим робочим, то тільки мені був потрібен, а як став вже заступником директора, то вже на нього оком кидають всі, кому не лінь.
Я спочатку була здивована, коли від нього почало парфумами жіночими заносити. Адже для мене Семен все той же хлопчина, що й роки тому, які парфуми, він точно просто був в одній кімнаті з жінками, які отак не знають міри.
Далі почав пізно приходити і їздити у відрядження і я так само була певна, що у нього просто багато роботи. А на ювілеї у його шефа я й побачила, якими очима на нього присутні жінки дивляться і зрозуміла, що біля мене вже не мій Семен, а Семен Петрович…
Дивно було те зрозуміти, а ще дивніше прийняти, що він собі таке дозволяє і додому приходить, наче я те все зобов’язана стерпіти. І одного дня все й співпало – і секретарка його телефонувала та казала, що він стане батьком, і він прийшов з претензіями. Що він вже не той Семен, а інший, кращий в усіх відношеннях, а я перед ним не жебоню.
Отак і пішов з родини під моїм розгубленим поглядом. Що я ночей не спала, що я чекала, коли він повернеться і була готова все йому пробачити, тільки б чути його голос щовечора, робити йому каву зранку і накривати ковдрою…
Але його не було, а я ж любила і з кожним днем розлуки розуміла, що не можу без нього, що треба його вернути, треба йти і просити пробачення, затримувати процес розлучення, запропонувати піти до сімейного психолога…
І ось тут почав Семен телефонувати мені, я так зраділа, коли почула його голос, я навіть не вслухалася в слова, адже головне, що він зателефонував.
Але далі я почала чути й інтонацію і суть слів, він був веселенький і казав, як йому добре живеться з молодою дружиною, радий, що пішов, а я так і нікому не буду потрібна.
Далі телефонував похвалитися, що у нього син, а я йому лиш доньок приводила на світ та гроші з нього тягнула.
Далі просився назад, казав, що все мені вибачить, але він за мною чомусь сумує.
Далі казав, що йому погано і він не висипляється, що йому потрібен масаж і гаряча кава зранку, мої чебуреки і гороховий суп…
А я з кожним таким дзвінком наче скидала з себе чари любові. Того чоловіка, якого я всім серцем любила вже нема, а цього я не знаю, він мені чужий та й ще й одружений, то взагалі з ним знатися не треба.
Далі мене дзвінки ті почали дратувати, адже я вже не хочу чути його голосу, хоч як мріяла почути, що він за мною сумує.
Вирішила змінити номер, а він з квітами та до квартири:
– Слухай, давай все з початку. Не можу я без тебе.
– А я можу, Семене, і ще й дуже мені добре без тебе. Я жінка з совістю і чоловіка від родини і дитини забирати не буду. Тому перестань до мене ходити і телефонувати.
Так, що я дуже рада, що він своїми дзвінками мене звільнив від себе і я тепер в свої роки маю шанс прожити життя для себе любої, а не для нього любого. Тепер я вже мудра і кажу, що як тебе не цінують в стосунках, то треба одразу це припиняти, але хто мене слухає – кожен має сам на свої граблі наступити, хіба не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота