Це я говорила собі в думках, а сама чогось сиділа з ним в обнімку і тримала його за спітнілу руку. Ми сиділи на лавочці, в руках по пінному і нас осявало світло з вікон крутого ресторану.
– Ось де ти тепер, – казала я собі в думках, – поза цим розкішним рестораном, де смачна кухня і вечірні сукні. Тепер це твій рівень.
Розумієте, я не знаю, що то було з цим чоловіком, якого звали Тарас. Останній шанс, благодійність чи потьмарення.
Я пригадувала, як ще рік тому бігала до подруг за підтримкою, бо чоловік після десяти років шлюбу пішов. Сказав, що я давлю, не даю жити і він ніколи мене не любив.
Я прийшла до подруг і вони мене запевнили, що я красуня і чудо, а він чудовисько і нуль. Я слухала, дякувала подругам за підтримку і просила ще більше солодкої брехні.
Я росла в своїх очах з кожним компліментом, яка я чудова куховарка, дотепниця та щиросердна людина.
– Ти для нього все, а він з тобою так вчинив? Пішов і радій, що звільнилася від цього баласту! Тепер тільки найкращі чоловіки, бо ж ти – найкраща!, – переконували мене подруги.
Я їм радо вірила! Рік бігала по спортзалах, харчувалася корисною руколою і авокадо, розкривала жіноче єство, оновлювала гардероб, двічі робила перестановку в квартирі, викидала зайве, закручувала волосся і розпрямляла, була жагучою брюнеткою і ніжною блондинкою. Одним словом, я шукала себе і знайшла!
Я впевнена і відкрита для Всесвіту. Я готова до нових стосунків!
Я готова до вечірніх прогулянок, до лате з чізкейком, до опери з вечірньою сукнею, до моря і креветок! І ось я сиджу з Тарасом в нього на кухні і п’ю колумбійську каву від якої зуби зчорніли моментально, гризу печеня до кави і слухаю про його роботу. Тарас привів мене зараз, бо потім прийде його сусід по квартирі і зіпсує «романтику». Я підношу горнятко і акуратно відстовбурчую пальчик зі свіжим манікюром, підношу до яскраво підведених губ, далі кліпаю накладними віями аж осипаються тіні на повіках, трушу кучерями від сміху, коли сміється він… Господи, що я тут роблю???
Тарас знову каже слово «романтика» і я чомусь дивлюся на стелю, рахую тріщини, павуків, пилюку на люстрі. Далі Тарас не телефонує день і другий, і третій!
Подруги кажуть триматися, бо це він просто вражений від того щастя, що я з ним, от і приходить о тями. Але я певна, що у нього або потом або що. Не витримую і телефоную з іншого номеру – абонент поза зоною. Кидаюся до подруг.
Пишу йому кілометрові повідомлення, стираю і пишу далі. Блокую, розблоковую чи він прочитав повідомлення і блокую далі! Роблю перестановку в хаті, перефарбовую волосся і пишу психологу.
Нарешті він телефонує і немає щасливішої за мене жінки! Мій! Рідний! Кохання всього мого життя!
Варю йому борщ і вимагаю королівської подяки, пришиваю ґудзик на сорочці і хочу поїздку на море. Тарас кліпає очима і нічого не розуміє. Він простий електрик на орендованій квартирі.
– Я дам тобі крила і ти станеш директором компанії, – кажу я йому.
Тарас знову кліпає, бо він хоче пироги з капусти і шашлики без жодної відповідальності. Я витрачаю на нього ще три роки свого життя, бо він має нарешті оцінити, який скарб йому дістався! Тарас тільки кліпає очима.
Тоді я з ним, бо мені вже за сорок і раз я на нього стільки часу витратила, то хай вже буде так! Кидаю. Вертаюся. Кидаю. Вертаюся. Дзвоню до подруг. Вони запевняють, що я красуня і чудо.
А я вже помудріла.
Я вже знаю, що є люди, які люблять тільки молочний шоколад і будь-який інший їм не подобається. Тому й не телефонують. Бо ти чорний шоколад з родзинками.
А ти або хочеш себе переплавити в молочний або хочеш аби він полюбив чорний з родзинками…
Тому, коли не телефонують, просто ви не те, і що б ви не робили, це не зміниться. Просто ви – красуня і чудо, але для когось іншого!
Фото Ярослава Романюка.
