Я до мами своєї ще минулої осені в село переїхала із міста. Не спокійно у столиці і досі, а у мене діти маленькі вже й спати нормально перестали. Раніше я не мала часу до мами на довго приїздити, тому і не бачила того, що відкрилось мені цього літа.
З року в рік мамин брат, дядько Ілля приїздить до мами моєї влітку на гостину. Він, як і я, осів у місті, але додому в рідне село не забув. Та й із мамою у них завше були хороші стосунки. Принаймні, на усі спільні свята і дні народження він вітав, по можливості приїздив. Та й мене не цурався, телефонував, цікавився моїм життям.
Уже багато років поспіль мій дядько до мами у свою відпустку літню приїздить. Говорить, що набирається у рідному краю сили, енергії, якої йому вистачає на увесь рік. Приїздить на своєму авто сам, адже дружина із дітьми саме до санаторію їдуть, така у них традиція.
Моя мама людина дуже добра і спокійна. Ніколи вона мені і слова кривого про дядька і його оці відвідини не говорила. Тож, коли він у середині червня повідомив, що приїде, я проти не була. Ще й дітям розповіла як то добре буде, адже приїде їхній ще один дідусь.
Уже під кінець першого ж дня я почала мамі говорити, що така поведінка родича ні в які ворота просто. Мало того, що він приїхав із порожніми руками, так ще й поводився так, ніби у п’ятизірковий готель приїхав де все включено.
Спершу, він пройшовся повагом по хаті і заніс речі у кімнату в якій я з дітьми була. Вона дальня, найтихіша. Там не чутно ні шуму з вулиці, ні того, як ми на кухні пораємось. Так от, дядько сказав, що він там житиме той тиждень і нам доведеться потіснитись, адже він гість і звик там бути. Коли я відповіла що нікуди не переїжджатиму, навіть на тиждень, і що та кімната моя, він влаштував неприємну сцену. Маму покликав, аби присоромити через поведінку доньки. Однак, пішла коса на камінь, я своїм не поступилась, довелось таки дядьку у зал іти спати.
Мама старанно готувалась до його приїзду: наварила, напекла, напарила. Я ще дивувалась, нащо ж так багато, а вона говорила, що саме такі страви моя бабуся готувала і брат їх дуже любить.
Сів дядько до столу, наївся, трішки перехилив для апетиту і почав розповідати, що курка не так спечена і борщ надто густий, а сметана смачніша домашня. У мене від обурення аж в очах потемніло, але мама мене спинила, не дала нічого йому сказати.
— Ну такий він із дитинства, – каже мені потім на одинці, – Тато і мама його балували, він був нашим “мізинчиком”. Та й я його люблю. Все ж він мій брат, єдина рідна мені людина у всьому світі. А борщ і справді у мене загустий вийшов.
Ну добре, я змовчала, але далі вже мені не сила було язика за зубами тримати. Дядько цілими днями як не спав, то рибалив. Міг друзів запросити при цьому поводився так, ніби він господар у домі. Прийдуть, він у погріб спуститься. Грибочків, сала, тушонки дістане і каже, аби мама гостям стіл накривала. І знає ж що у хаті діти малі, але сидять до самого ранку, ще й співати починають. А коли я вийшла і обурилась ще й мене повчати намагався, мовляв він удома і при гостях так себе не поводять.
Я не витримала, вчергове, коли він привів однокласника і до холодильника пішов, аби гостя пригостити я запитала а що він там шукати може, адже нічого туди не поклав. Мама аж підскочила, почала вибачатись, але я не відступала. Хочеш, кажу посидіти, то йди до магазину і купуй усе, а краще удвох там на лавці і балакайте, бо тут діти сплять.
Але найцікавіше було у переддень його від’їзду. Він із вечора давай із мамою із погребу в його машину носити консервацію. Дивлюсь, що практично уся тушонка, яку ми із мамою закривали перекочувала в його авто. Тобто, ми ростили тих бройлерів, трудились, купували їх, їм зерно теж придбали, тушонку робили, а все поїде в місто до дядька? А з якого такого дива, питається?
Поки мама під керівництвом дядька на городі молоду картоплю копала у мішок. Мішок… Нащо у квартирі мішок цілий молодої картоплі? Я усі сорок банок тушонки із його авто до себе у кімнату під ліжко переносила і речами заклала.
Прийшли вони із городу, дядько спати заліг, а мама пішла черешні рвати для нього у місто. Я поглянула на цю картину і нумо його будити, аби мамі допоміг. Тобто літній жінці із ногами не здоровими треба на драбині стояти, а він спатиме? Так він мені скільки усього доброго наговорив, що не розгребти.
Ох і сцена була коли він побачив, що половини того добра яким він авто заргузив не було. Аж піна летіла. Мама знітилась, щось хоче сказати, а він аж підстрибує:
— Ви на моїй батьківщині живете. Я відмовився від своєї частки на користь сестри. Та ви мені до кінця життя винні.
Ага. Якраз. Сів у авто і рвонув із подвір’я. Але курочку домашню все ж забіг у хату взяв, як і черешні що вчора таки рвав із мамою.
Тепер мама моя безутішна. Говорить, що я зіпсувала їй стосунки із братом. Думала, уже дзвонити йому і вибачатись за мою поведінку.
Але я вважаю, що краще геть не мати ніяких родичів ніж от такого братика. Можливо, рідні тато і мама його так і стрічали, але ми не вони.
А як хоче відпочити і щось із собою у місто повезти, то хай не з пустими руками приїздить на ліжку вилежатись, а допомагає.
Може я й не вихована людина, як дядько говорив, але вважаю, що вчинила вірно.
Ну хіба ж ні?
01,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
