Ми з Євгеном зустрічалися вже майже рік, але знайомити мене зі своєю мамою він не спішив. Звичайно, що для холостяка з власною квартирою та хорошою роботою, я не дуже підходила – дитина на руках, позаду шлюб, в якому ні я себе, ні мене не цінували.
А тут Євген – прийшов по роботі і все – я зрозуміла, що то кохання всього мого життя. до слова сказати, Євген першим почав проявляти до мене почуття і вже отак докрутилося до того, що я час від часу мала доступ до його квартири.
Я помітила, що є певна закономірність в тому, як він мене запрошує – через день. Також, холодильник був забитий їжею, а якщо врахувати, що Євген готувати не вмів, то тут була жіноча рука.
Ніяких жіночих речей в хаті не було, отже, це або наймана працівниця, або мама. Не думаю, що його зарплатня потягне домогосподарку, то, виходить, мама прийде – наварить, а я прийду – заночую.
Як бачите, хлопець дуже добре влаштувався і не хотів нічого міняти.
Але тоді мені теж було не сімнадцять, а тридцять сім, на хвилиночку. Годинник не просто тікав, а летів зі швидкістю світла до самотньої старості.
Так, це я ту зустріч підлаштувала, але її хід спрогнозувати не могла, тому просто імпровізувала. Отож, прийшла я до Євгена на наступний день і він не відкрив мені двері! Я бачила, що він глянув в вічко, але двері не відкрив.
«Але ж …», – подумала я.
Проте, я вже була налаштована на результат і задзвонила голосніше.
Тепер двері трішки прочинилися і Євген зашепотів:
– Що сталося? Ми на сьогодні не домовлялися!
– Та я знаю, але здається, я в тебе лінзу загубила.
– Де?, – перепитав він.
– Та я зайду і знайду, – кажу я.
– Я сам знайду і тобі принесу, – і він знову закрив переді мною двері.
Я пішла геть. Що в душі коїлося… Отак бігати за мною, падати в ноги, говорити такі слова. А потім перед носом закривати двері, бо мамця там смажить котлетки?
Я точно чула носом, що там смажаться котлети… І це ввесь під’їзд чує!
Що ж, починати знову все з початку, знову шукати якогось чоловіка. знайомитися, ходити на побачення на височенних підборах, сидіти в тісній сукні… Мене аж пересмикнуло.
Е, ні, не на ту попав.
Я вернулася назад і знову задзвонила в двері. Євген знову заглянув у вічко і ширше, ніж попередній раз, прочинив двері, видно, був роздратований. І тут я шмигнула йому попід руку і на кухню.
– Коханий, я так стомилася, – з такими словами зайшла я на кухню і продовжила «розгублено», – А чого ти не попередив, що до тебе сестра… молодша приїхала?
Євген тільки рот відкривав, мов риба, а його мама заусміхалася:
– Ой, я мама, Іванна Іванівна. Чого ж ти, Женю, не казав, що маєш таку чарівну дівчину?
Я теж заусміхалася. От видно, що жінка мудра – я їй комплімент, а вона одразу й мені.
– Давайте до столу, – сказала вона і ми провели напрочуд чудовий вечір.
Євген мовчав і їв мене очима, а я сміялася з історій про його дитинство від Іванни Іванівни.
– Буду відверта з тобою, Віро, я думала, що Женя матиме за дружину дівчину з порядної родини. Але, я так хочу онуків, що й твою дитину прийму за нашу. Тому, якщо у вас все серйозно, то досить тягнути кота за хвіст.
І отак я прожила зі свекрухою душа в душу ще тридцять років, ми й мого сина оженили і спільного є Женею.
Не знаю як склалося б тоді моє життя, якби я продовжувала чекати від чоловіка якихось визначних кроків.
Думаю, що це б нікому не пішло на користь. А те, що я не була ідеалом для його мами? – так я теж ніколи не любила блакитнооких лисуватих чоловіків, а от прийшлося і ще й щаслива в такому шлюбі.
Фото Ярослава Романюка.
