Думаю, тоді свекруха вибирала між своїм сином і онуком, між реальністю і надією. Але мені від того було не легше.
Уявіть дівчину, яка жила в інтернаті та виховувалася бабусею з усіма атрибутами заборон і середньовічних настанов. Я любила бабусю, але вона була старенька і не могла мені розповісти про те, що ж то таке любов, родина, як бути мамою…
Я познайомилася з Сашком, коли вчилася в училищі, він – майбутній музикант, а я вчителька трудового навчання і початкових класів.
Звичайно, що він клявся в любові і я повірила.
Пам’ятаю, як сьогодні, коли він мене за руку привів до своєї мами знайомитися.
– Діти, – сказала вона, – Яке заміжжя? Ви що?
Але мій живіт показував, що заміжжя має бути.
Марина Василівна жила з сином в трикімнатній квартирі сама. Тому скоро й я перебралася до них в статусі дружини.
Часто пишуть, що свекрухи невісток не шанують, але моя була зовсім інша: покаже і просить повторити, а, коли неправильно роблю, то ще раз показує. І все спокійно, лагідно…
Я прихилилася до неї всім серцем, мені дуже бракувало моєї мами, а вона, я думаю, мене в цьому плані розуміла.
У нас з’явилася на світ прекрасна Софійка, я ніколи не думала, що можу бути настільки щасливою. Знаєте, аж страшно стало, що я гнівлю своїм щастям Бога і він забере щось у мене…
Але сімейне життя було не до смаку Саші, він хотів музики і легкості, а зі співів у нас були лише плачі дитини.
Якось так сталося, що ми були зі свекрухою окремо, а Саша в своєму безтурботному світі: він працював в ресторані, де й весілля й іменини, а тамадою у них була його красива одногрупниця Віра.
Я довіряла чоловікові, вірніше, я не могла уявити, що від нашого щастя, можна шукати ще якогось. Я б нас не проміняла на ні які гроші світу і ні на яких красенів світу. І одного вечора він прийшов додому і все мені сказав в очі.
Але Саша нудьгував вдома, а Віра наполягала, що пора її робити дружиною, а я посунуся.
І одного вечора він прийшов додому і все мені сказав в очі.
– Ти жартуєш, – засміялася я, – Скажи, що жартуєш?
– Ні, я серйозно. Я зніму тобі квартиру з дитиною на якийсь час, або можеш поїхати до бабусі своєї.
Мені здавалося, що він просто засліплений – перед ним найцінніше, його дитина, а він вибирає якесь відро з помиями і хоче з ним жити все життя!
– Вона нікуди не піде, – втрутилася Марина Василівна, – Це моя квартира і я буду говорити, хто тут буде жити, а хто – ні. Не подобається – двері отам.
Саша був вражений, він не думав, що мама з ним так вчинить, але Марина Василівна не спинялася:
– Я тебе просила подумати, як ти будеш жити, а ти ж герой, дорослий! А тепер як дорослий неси відповідальність! Дитина має рости в любові і достатку!
Читайте також: Зателефонувала мені донька з Польщі і каже: – Мамо, а це правда, що до тебе сусід ходить?
Саша пішов до Віри в гуртожиток. Звичайно, що тут нема з чим порівнювати, коли в тебе на столі щовечора все свіже і смачне та стіл в гуртожитку, по якому бігають таргани.
Він приходив сваритися до мене, далі до матері і не завжди в адекватному стані. Він і в двері гупав, сусіди ззиралися на ті сварки…
– Я поїду до бабусі, – сказала я свекрусі, – в такому я не хочу ростити дитину!
Я зібрала пожитки і поїхала, але залишила адресу свекрусі, щоб вона в разі чого приїхала до онучки.
Проте, через пів року свекруха приїхала до нас назовсім.
– Я продала квартиру і планую купити в обласному центрі велику для нас усіх. А поки поживу з вами, – просто констатувала вона.
Отак ми тулилися ще кілька років разом, і в горі, і в радості…
Саша таки одружився на Вірі, але це не принесло йому щастя, адже на вродливу тамаду задивлялися гості і вона сама…
Його життя й покотилося…
А ми зі свекрухою досі разом, плануємо видати Софійку заміж і няньчити онуків і правнуків.
Фото Ярослава Романюка.
