Я коли вперше познайомилася зі своєю свекрухою, то зрозуміла, що мені просто не буде. Жінка вона з характером справжнього командира. Завжди і все має бути так, як вона цього хоче. Ще коли вона була молода, то керувала всіма. Не знаю, може, це ще й тому, що все життя було на керівній посаді.
Суть у тому, що я людина неконфліктна і взагалі терпіти не можу з кимось сперечатися, тому мені часом легше підкоритись, ніж щось доводити комусь. Мабуть, свекрусі в мені це сподобалося і ще з молодості вона мені говорила, що я її єдина надія. Хоча тоді я ще не розуміла, що вона мала на увазі.
Втім, роки минули. Свекрусі 70 років. Жінка вона огрядна. І ось вона злягла. Дітей у неї четверо, але жодній дитині вона не потрібна. Навіть дочка, і та не захотіла дивитися за мамою, поки вона прийде до тями. У результаті так, як я людина дуже добра і мені її шкода, запросила її на якийсь час пожити у нас.
Отак, думала зробити добре діло, а отримала негаразди на свою голову. Живемо ми у селі. Самі розумієте, що там і сад, і город, і худоба своя, я ще й на роботу ходжу та й онуки на мені. Втім, все на мені. Ще й свекруха додалася.
Живе вона у нас вже третій місяць, вже нормально почувається, і тільки говорить про те, як у нас добре. Я їй натякаю, що настав час було б їй їхати до себе додому. Але ж вона не хоче.
Діти її раді і щасливі, що з мамою все вирішено, про те щоб хоча б у гості ту запросити і мови не йде. Чоловік мій хитає головою лиш і сміється, каже я сама винна і сама розбиратись повинна. а мені хоч вовком вий.
Жінка у віці та ще й генерал на коні. Все життя в місті прожила, але точно знає. як потрібно господу порати і картоплю саджати. Про хатні справи я вже мовчу.
От як мені бути?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
