Я на пенсію раніше за віком вийшла, тож коли син оженився, я вирішила залишити їм свою квартиру і податись у село де стояла замкнена багато років хата моїх батьків. Мова була про те, що син із невісткою мені допомагатимуть там усе до ладу привести, аби я жила в комфорті. Однак, за три роки я мушу йти на крайні міри, бо далі такого стерпіти сил не маю.
Я на пенсію вийшла за вислугою років ще до 50. Звісно, могла б собі у місті іншу роботу знайти, працювати і пенсію отримувати, але не стала. Саме тоді мій син єдиний оженився, тож я вирішила, що буде правильно зробити так, як свого часу зробили мої батьки – залишити квартиру молодим, а самій поїхати у село.
Мої тато і мама в селі під Києвом дім придбали саме для того. Там і син мій виріс, там і ми з чоловіком моїм відпочивали. Приїздили до батьків на вихідні, нароблялись, але їхали у місто задоволені і повною машиною усіляких продуктів. Я довгий час по знайомим продавала городину, чи ягоди домашні.
У нас із сином і невісткою мова була про те, що й у нас так буде. Вони добре знали, що у тому домі десять років ніхто не жив і там ремонт потрібен: новий котел, дах тік. Роботи було купа і я сама не годна була те зробити, навіть, якби і хотіла. Вони мене запевнили, що все буде і я з легкою душею поїхала в село на свіже повітря вирощувати квіти і курей.
Спершу, вони до мене таки приїздили, тут гріх говорити інше. Однак, не на допомогу, а все більше відпочити біля річки, а чи на риболовлю. Син полицю прикрутить, по охає і все. Невістка міська пані, окрім манікюру не вміла нічого робити.
Коли я придбала матеріали для того, аби вбиральну відремонтувати і замінити стару сантехніку і плитку, мій син не приїхав і нічим не допоміг.
— Я на роботі, ніяк не можу бути. Ти найми людину яку з села, то пісок підвезуть.
Те ж сталось і тоді, як паркан мені новий робили довкола хати. Тоді син теж на зайнятість послався, а вже через годину невістка виставила фото із міського пляжу. Я прямо у коментарях запитала чи не соромно їм там бути, а не мамі допомагати.
Третій рік я тягну усе сама. В борги залізла, бо одне діло придбати матеріали і самому робити, а інше – наймати робітників. Я вже так виморилась, що не маю бажання ніякого села і життя тут. Я собі думала, що матиму поміч, а самій усе тягнути і вічно потерпати від того, що мушу шукати хто траву скосить, чи хто мені цеглу занесе у дім для майстра, що грубу ставить, то ж не діло.
А останній раз узагалі вивів із себе. Саме дрова мені привезли. Висипали посеред двору купу і її треба було переносити і скласти у сарай. Попросила сина приїхати і допомогти,бо ж я 15 складометрів просто не подужаю.
— Ні, ну ти собі вигадала нам роботу і думаєш, що я прибіжу от прямо зараз? У мене своє життя, у нас свої плани. Тобі ті дрова заважатимуть, якщо ти їх за місяць складеш? Чи лягти біля них і зробити в один день, бо ти собі так вирішила? У нас своїх справ вище даху. Найми когось.
Ох, як мене те заїло:
— А нашо воно мені? А тому, що я тут живу, бо ви в моїй квартирі однокімнатній хазяйнуєте. Як так, то їдь, сину на оренду, а я в місто повертаюсь. Піду собі працювати, не буду шукати тобі роботи у селі і житиму спокійно не наробляючись. В неділю з речами буду, аби вас там не було, хоч під паркан веди жінку, а я вас бачити не бажаю у своїй квартирі.
Кинула слухавку і зв’язок вимкнула. уже за годину і син і невістка і брат її були у мене. За три години мені дрова склали, стало їм сил і грядки високі мені зробити і на парник плівку нову натягнути. Невістка в очі світить, син хвоста заносить, а мені до сліз прикро.
Тепер стою я перед вибором і не знаю, як мені бути. Розумію, що нікому мої тутешні потреби не цікаві і те, що от так попрацювали у мене вони, то виключення і далі буде, як було. Діло ж не до молодості йде, чи виживу я сама без допомоги в селі. де й дров заготувати і біля подвір’я роботи повно? Може й справді у місто повернутись?
А з іншого боку – невістка при надії ніби як. Ну, принаймні мені так сказали, ось. Куди я їх виставлю? Син сам оренди не потягне, а ще дитина мала.
То як мені вчинити?
Людмила Т.
