Була в мене бабуся, батькова мама. Ми з нею майже не спілкувалися, бо батьки були розлученні. Після того, як її не стало мені дісталася від неї у спадок однокімнатна квартира. Вона ще при житті оформила дарчу на мене, аби ніхто із родичів не притендувавна моє майно. Я тоді ще дитиною була і мало що розуміла, а потім і взагалі забула про це, аж доки не отримала повідомлення про те, що її не стало.
Я одразу ж вирішила здавати нерухомість в оренду, але про це чоловікові не говорила. Усі гроші відкладала. На той час ми жили в квартирі чоловіка, грошей особливо не потребували, тому я і прийняла таке рішення.
Минулого року чоловік хотів купити щось до машини, але грошей у бюджеті не було. Я не хотіла зізнаватись, що в мене є заощадження. Однак правда все одно спливла хоч і випадково. Чоловік мене мало з дому не виставив. коли дізнався. Він аж розплакався, і це вперше за п’ятнадцять років шлюбу.
Сказав, що не чекав від мене такого, адже ми сім’я і у сім’ї от таких секретів бути не повинно. Мовляв, я узагалі його не поважаю.
Що ж я зробила такого, ніяк зрозуміти не можу? Це ж моя спадщина? Так, моя! Я не зобов’язана звітувати. Проте чоловік впевнений, що я мала вносити ці гроші до спільного бюджету. Але чому? У мене інша думка, тим більше гроші я не тринькала, а відкладала. Нічого собі не купувала — кожну копійку в скриньку клала.
Ці заощадження я не привласнила, вони загальні, ми зможемо у відпустку з’їздити, коли кордони відкриють, чи синові навчання сплатити, адже він випускник. а так би усе розійшлось на нескінченні “хочу і треба”. Бо чим більше маєш, тим більші потреби. Хіба ж ні?
А тепер у нас до розлучення все йде. Чоловік мене пробачити ніяк не може і каже, що довіри мені тепер немає.
Але чому так, я не розумію? Хіба мою логіку так важко зрозуміти?
Саме завдяки мені у нас тепер є пристойна сума заощаджень про яку ми і мріяти ніколи не могли.
Так скажіть мені, хіба ж я не права?
27,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
