Я не з тих людей, що ото тримає емоції в собі. Усе життя я жила по правді, завжди казала, що думала, і робила все для своєї родини.
Як і всі матері після одруження єдиного сина, я щиро сподівалася, що невісточка стане мені не просто невісткою, а майже дочкою. Чекала на те, що родина наша стане більшою, дружнішою. щасливішою. Але, на жаль, час показав, що все не так просто.
Знаєте, як це буває? Спочатку ти радієш за дитину, дивишся, як він створює свою сім’ю, будує життя. Але час минає, і ти починаєш помічати те, що раніше намагалася не помічати.
Валя, моя невістка, дівчина міська, з іншими звичками. Я не засуджую, але хіба ж можна жити в такій чистій, гарній квартирі й навіть не знати, як правильно витерти пил чи приготувати нормальну вечерю?
Мій Максим із дитинства звик до домашньої їжі, до порядку. А тут – усе з магазину, усе куповане. І хай би вже так, але жодного бажання щось змінити! Я мовчала довго, бо ж розумію, молода, хоче жити по-своєму. Але коли Максим почав частіше їздити у відрядження, я вирішила: настав час допомогти.
Одного дня я зібралася і приїхала до них у гості. Валя відчинила двері, і одразу видно було, що вона не чекала мене. Але я завжди говорила: родина – це родина, не треба з цього робити проблему.
Ми випили чаю, поговорили. Я спочатку не хотіла нічого казати, але врешті вирішила, що мовчання тут не допоможе.
— Валю, – почала я, – мені потрібна твоя допомога. Зрозумій – син у мене один. Я з дитинства дбала про нього, робила все, аби він ріс здоровим і став тим чоловіком, за якого ти заміж вийшла. Але доню, ти повинна дбати про нього краще. Скажи, чого в тебе навіть сковорідки у хаті немає? Як можна жити і не готувати? Можливо ти і виросла на напівфабрикатах. але ти повинна зрозуміти, що мій син не такий. Він уже жаліється на самопочуття. що далі буде? Поки його немає. може я навчу тебе їти варити, хоч супчик.
Вона глянула на мене так, ніби я сказала щось абсолютно неймовірне. “Як це – вчити мене? Ви про що узагалі? Це вам син на мене жаліється нишком? Мамин син, для жінки добрий і хороший, а для мами бідний і голодний?”, – різко так мені каже
“Та хіба я не мама своїй дитині? Прошу, слідкуй за ним. приготуй їжу нормальну, не годуй його напівфабрикатами і супчиками у стаканчиках? – не витримала я я. – Я стільки для Максима зробила, а тепер хочу аби ти була доброю жінкою і дбала про чоловіка. Це ж ненормально так харчуватись. Чого він мусить заробляти на твої забаганки: клінінг двічі на тиждень, їжу із ресторану, а ти не хочеш про нього дбати, як повинна?”
А Валя знаєте що зробила – виставила мене за двері. Сказала, що я не маю право отак втручатись у їхню сім’ю і вже в тарілках вони самі здатні розібратись – не діти.
Мені стало так образливо, що вам не передати. Я тоді подзвонила Максиму. “Синку, поговори зі своєю дружиною. Поясни їй, що так не можна. Та й сам, як ти міг довести сім’ю до того, що ні готувати жінка не може, ні в домі прибрати”, – вже до нього гримнула я.
Максим мене підтримав. Я знаю, у них була бесіда і не надто приємна. Син придбав жінці каструлі і сковорідки, але та винесла все в коробках на смітник. Сказала, що ніколи не марнуватиме життя на те, що злиють у вбиральню врешті.
То був лиш початок і далі лиш по наростаючій. Я повернулася до села, але не відступала і щоденно запитувала у сина, чи почала його дружина готувати.
Валя стояла на своєму, казала, що як одружувався. Максим знав, що вона не вміє і не любить готувати, тому нині такі сцени влаштовувати права не має.
Максим теж довго не витримав. Після чергового відрядження він зібрав речі й переїхав до мене. “Мамо, ти мала рацію. Родина – це підтримка. Ми повинні робити крок на зустріч одне одному. Але якщо Валя стала на принцип, то ти права, навіщо таке життя? Тут уже не про супчик мова. Дякую. що відкрила мені очі.” .
І я, хоч і була засмучена через усе це, відчула, що вчинила правильно. Я не знаю, чи зможуть вони знайти спільну мову. Але я завжди вважала, що правда важливіша за мовчання. І, можливо, саме зараз вони зрозуміють, що треба більше думати одне про одного, а не тільки про себе.
А якщо син залишиться біля мене? Ну що ж знайдемо йому хорошу дружину. Таку, що не тільки на роботу буде ходити, а ще й про чоловіка свого дбатиме і дім триматиме в чистоті сама, а не руками чужих людей.
Ну хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
