Я ніколи не думала, що в такої молодої жінки, як моя свекруха, та такі дрімучі уявлення про світ. Найпершим здивуванням стало те, як вона приїхала до нас після того, як ми привезли Анюту з пологового. Коли вона вивалила на стіл дві півлітрові пляшки з водою, то чоловік пожартував, що будемо обмивати подію, але та тільки нахмурилася.
– Це для того аби скроплювати за чужими хату, бо дитина ще не хрещена! А ще краще робити це сорок днів, – каже вона, – Це свята вода, я її спеціально купила на прощі.
Я тільки усміхнулася, але вона була категорична в тому. А ще сказала, що не хрещену дитину на вулицю вивозити не можна.
На вулиці якраз починалася весна, справжня, а я мала дитину тримати в душній хаті. Звичайно, що я на це не погодилася і сказала аби чоловік прогулявся з малою.
Дитя ще було не хрещене, бо я себе не дуже добре почувала для такої процедури.
Коли свекруха довідалася. Що дитину вивозили з хати. То примчалася на наступний день і закотила таку серію з «Битви екстрасенсів», що сценаристи б її взяли на роботу. Я не знаю чи вона то все вигадувала на ходу, але з таким виразом говорила, що можна було «Оскара» давати.
– Якщо ви мене не послухаєте, то дитина буде плаксива і хвороблива, бо до ніжної душі всіляке чіпляється, – казала вона.
– Всі малі діти такі,- відказала я, – Ще нікого не бачила, щоб хвалився, що дитина дає виспатися.
– А мій Віталик мені давав, бо я все правильно робила!
Далі вони питала чи ми кропимо за всіма гостями хату і я відказала, що так і почала час від часу виливати воду аби вона думала, що я в це вірю. Я зрозуміла, що легше зробити вигляд, що погодилася, ніж її переконати в зворотному.
Після хрещення вона наполягала аби дитина була з хрестиком і це мене вже дістало:
– Це категорично не можна робити!
– Це ж чого? Хрестик оберігає від усього! А як би так що, то ти маєш з дитини ока не спускати.
І це каже доросла жінка! Якщо я маю ока не спускати, то нащо той хрестик здався?
А якось я вернулася з прогулянки, довго гуляла, бо зустріла стару знайому і та почала розказувати, що там у неї, а я про себе. Коли вернулася додому, то зрозуміла, що дитина якась не така, млява і плаче.
Видно щось вже підхопила і я почала, і провітрювати в хаті, поїти, заколисувати. В кого таке не буває?
І тут чоловік в розмові зізнався, що Анюта прихворіла. Свекруха тут-як-тут:
– А чого дитина без хрестика?
– А де червона нитка? Це вроки! Треба негайно їх скидати!
Які вроки? Мене вже трусило від перевтоми, як тут свекруха давай кидати сірники на воду і каже мені:
– Дай дитині випити і обмий її цією водою.
Ви розумієте? Дати немовляті пити воду в якій спалені сірники. Я вже тоді так розійшлася, що мене не міг спинити чоловік. Я їй все сказала і про її методи, і про її вік, і про її рівень освіти. Сказала, що не потребую таких порад і такої допомоги.
– Що? Сама наскочила на заздрісні очі, а я в тому винна? Хто тобі не раз казав. Як зустрінеш жінку, а яка придивляється до твоєї дитини, то треба спльовувати і краще таких обходити десятою дорогою? Я візьму сорочечку дитини аби відвести до монаха. Знімай. Бо треба таке що було до тіла.
Я не могла вже й слова мовити, адже дитина лиш заснула, а я маю її будити, бо треба сорочечку зняти.
Найбільше мене дратує, що чоловік просто мовчить і каже аби з мамою не сперечатися, бо її не зміниш уже. А я вже не маю сили слухати ці дурниці і везти коляску, яка обкладена іконками , як кабіна далекобійника.
Хто з подібним стикався і як цьому зарадити?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
