Мене вже котрий місяць щосили переповнюють емоції. Ми півроку тому побралися, нам з чоловіком по 25. Мої батьки робили та роблять все можливе для нашої родини. Мені залишили квартиру, в якій зараз живемо, справили гідне весілля, купили “посаг” у нашу оселю.
Хочу зауважити, що ми звичайного середнього достатку, батьки у всьому собі відмовляли, щоб нам дати якийсь старт, у самих купа проблем.
Я одна дитина в сім’ї, чоловік також. За Святом числиться спадщина, але батьки це житло здають, собі не відмовляють ні в чому. На весілля не дали ні копійки, подарували 20 тисяч і на цьому все.
Сказали, що весілля їм не потрібне, потрібне мені! Заробляйте самі.
Мої батьки не хочуть вже навіть спілкуватися з його родиною. Вони люди прості, не жадібні, завжди допоможуть. А ті збирають, собі на ремонти відкладають, відпочивають.
Зараз у нас, так би мовити, затяжний ремонт, я нікого до себе не запрошую і нікого у себе не приймаю. Мої батьки допомагають чим можуть. А свекри приходять у всю цю “розруху” просто з цікавості. Типу хочуть дружити та спілкуватися, але я чесно бачити їх не хочу.
Прикро за свою сім’ю. Я вважаю їх поведінку класичною нахабністю. Як далі будувати стосунки із його родиною не знаю. І не хочу. Відчуваю себе ошуканою, чи що.
Просто цікаво – всі батьки чоловіків такі, що наче всі на світі їм щось винні, чи це лише мені так пощастило
