Я одразу запропонувала свекрусі відзначити її ювілей у нашому місцевому кафе. Друзів і родичів у Раїси Дмитрівни дуже багато, тож так було б і зручніше і нам усім простіше, адже ми всі працюємо. Однак свекруха не тільки відмовилась. а ще й посміялась з моєї ідеї. То чого ж тепер усі мене винною роблять?
Раїса Дмитрівна була категоричною – свій ювілей відзначатиме вдома і все тут. Я сіла разом із нею, підрахувала, то по самим скромним нашим підрахункам гостей повинно було бути більше як 50 чоловік, і це ще без дітей.
Я намагалась її переконати, говорила, що у кафе нам усім буде і зручно і комфортно. та й на кухні не доведеться стояти три дні до свята. У нас такі майстрині працюють, такі страви смачні, такі столи гарні накривають, що з усього району з’їжджаються у наше кафе. ну нащо вигадувати велосипед, якщо рішення вже є? Але ж ні. Мене з моєю пропозицією ще й на сміх підняли.
Донька моєї свекрухи живе у сусідньому селі і вона якось одразу сказала що готова прийняти участь тільки фінансово. Тобто на її допомогу у приготуванні страв розраховувати ми не могли. Вона навіть причину не стала повідомляти – не можу і все. Тож усе свято лягало на мої плечі і свекрушині. хотіла я того, чи ні, а простояла три дні коло плити. Така спека, а ми смажимо, печемо, варимо, крутимо і закручуємо.
А саме у день ювілею до мене приїхала дальня родичка. Вони були проїздом, на кілька годин лиш завітали у рідні краї. Ольга Іванівна мамина троюрідна сестра, вони виросли разом, от і хотіла вона провідати місце спочинку рідних, побувати на батьківщині, та й просто подихати рідним повітрям.
Звісно, не дуже вчасно, але ж і за двері не випхаєш. Я зателефонувала свекрусі усе пояснила, попросила вибачення. Сказала, що напевне прийду якраз перед тим, як гості з’являться, тому на мою допомогу сьогодні розраховувати не варто. Раїса Дмитрівна сказала 2ясно” і вимкнула зв’язок.
І от, коли я із чоловіком гарно вбрані із посмішками на обличчі прийшли його маму вітати, то на нас очікував дуже холодний прийом. Зовиця із чоловіком і сестра свекрухи одразу почали мені дорікати, що я покинула маму у таку хвилину.
— Раїса Дмитрівна тепер зле себе почуває. Ви ж добре знали скільки гостей буде, як вона сама повинна була столи накрити і все подати? Ми прийшли а у неї тонометр космічні цифри показує. Що це узагалі таке, хто так робить.
Звісно, що Раїса Дмитрівна все чула, але ні словом мене не захистила. Вона демонстративно лежала на ліжку із хустинкою на голові. Усі хто приходили чули, як вона перетрудилась, і як я не гарно вчинила залишивши її у такий день саму.
Я зі свята пішла одразу ж. було так образливо і так неприємно, просто до сліз. Чоловік намагався стати на мій захист, але хто його слухати мав, якщо ще до нашого приходу вже була намальована гарна “картина”.
Місяць минув, а ми зі свекрухою так і не спілкуємось. При зустрічі Раїса Дмитрівна навіть голову відвертає, як і її донька.
Мама каже, що я не повинна звертати на неї уваги і що скоро це мине.
Але скажіть, хіба є у тому що трапилось моя вина? Що я повинна була зробити того дня?
19,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
