fbpx
Культура
Я вірила, чекала і кохала. Втратила власну родину, повагу дітей і близьких

Загалом, я полюбила одруженого. Полюбила до нестями. Втратила друзів, зруйнувала свою сім’ю, відносини з батьком. Але піти від нього було вище моїх сил. Цим відносинам більше 5 років. Спочатку нас обох влаштовував статус “коханців”, але навіть в той період було нестерпно боляче ділити. Далі у нас все частіше виникали неодноразово розмови про те, щоб бути разом, але все ж страх переважав. Страх за двох моїх і двох його дітей, страх перед невідомістю.

Читайте також: На брудній липкій підлозі серед недопалків і пляшок сиділа моя донечка. Аби врятувати дитину мусила викупити її у рідної матері

Я весь час виправдовувала його, що він хороший батько, тому не йде з сім’ї, тому я просто чекала. Не ставила умов і не змушувала робити вибір, але тим часом моє життя повільно, але вірно руйнувалася. Якщо хоч хтось із читачів був у подібній ситуації, той знає, як це приходити додому, бачити нелюбого чоловіка, носити в серці любов до іншого. А чоловік це знав, та він багато чого знав. Зараз, до речі, у чоловіка є кохана людина, я її знаю і з нею спілкувалася з приводу відносин з моїм чоловіком, але навіть на перших фазах їх відносин, коли можна було поборотися за сім’ю, я нічого не могла зробити. Тому що дико любила іншу людину, і до історії з чоловіком мені було “по барабану”. Але людина, яку я любила, поводилась інакше .

Зараз, згадуючи це все, думаю, що я сама дала слабину, показала глибину і силу своєї любові, дала зрозуміти Йому те, що зможу пробачити все. Мабуть, в якийсь момент я просто стала не потрібна. Але він не міг зі мною розлучитися по-людськи. Почав зриватися на мені, став брехати. Останні місяці придумав розповідь про неіснуючу хворобу сина, повісив діагноз на свою матір. І при сварках у всьому звинувачував мене: що синові було погано, тому що дружина щось дізналася про нас і зірвалася на дитину, подзвонила його матері і тій стало погано.

Результат: я в дикому почутті провини, а він у дружини вимолював прощення та ходив по магазинах за нею собачкою. Це зараз я все так описую, ніби все було очевидно. Але тоді я була немов у тумані. Пробувала все закінчити, але це було вище моїх сил. І він не йшов. Клявся в любові, плакав, що не зможе без мене, що поки не може піти з сім’ї, що йому треба час. Як же він поливав брудом свою дружину. Ображав. Розповідав, що одружився не з любові, що живе лише через дітей. І знаєте, я вірила. Прощала все. Пробачила навіть, коли він мене вдaрив. По обличчю. Нізащо. Просто був п’яний. Все прощала, берегла його сім’ю, не писала, не дзвонила, адже якщо дізнається дружина, то знову буде погано його синові і матері.

Господи, яка ж я була дурна. 9 травня я їх зустріла на параді. Вони йшли втрьох: він, дружина і молодший син. У мене в очах, стало темно. Я не витримала і написала йому в месенджері, на що через години дві він відповів, що вчора (8 травня), він з дружиною прийняв рішення почати все спочатку, а я мало не “чмо” останнє і купа образ. Образа і бiль застелили все. За що? Чому просто не можна було спокійно розлучитися після 5 років? Як з людиною, яка всім пожeртвувала і не зраджувала.

А правду сказати і спокійно розлучитися він не міг. А я ж трохи кермо не відпустила, маючи двох дітей. І знаєте, що далі сталося? Через три дні ми поговорили і знову плакали, і він знову клявся в любові, зізнався, що і правда мене обманював, так як боявся взяти на себе відповідальність за рoзрив, тому зривався на мені, щоб я не витримала і закінчила все сама. Він знову став вимолювати прощення. А я знову пробачила.

Він клявся, що змінитися, а я вірила. Вірила, живучи сама по собі без чоловіка, вірила, приїжджаючи на перший поклик. Вірила і стрaждала. І ось настала пора відпусток. Він два місяці мене готував до того, що йому потрібно сина і мати вивезти до моря. Я була на межі зриву.

За допомогою психолога і церкви я намагаюся позбутися від цієї любовної залежності і на багато відкрила очі. Психолог вважає, що це була не любов, та й я сама це розумію. Це хвороба і єдина моя мета вилікуватися до кінця. Не розумію одного до сих пір, чому не можна було мені як людині сказати в очі: “дорога моя, я вирішив залишитися в сім’ї і наші шляхи розходяться”. Я б впоралася, адже це було б чесно по відношенню до мене. Тим більше він бачив, до чого дійшло моє життя через нього. Але це його не зупинило. Я до сих пір відходжу, в душі і серці відмиваюсь від бруду і слів, якими мене поливав він. Намагаюся почати жити. Природно, я більше не писала і не дзвонила, видалила його номер (хоча знаю всі його номера напам’ять). А ще я ні про що не шкодую, це був досвід. Радик, якщо ти це читаєш, то дай Бог тобі за все.

Джерело

facebook