Доньці 13, їздила до своєї бабусі в село цього літа. Кілька років їздила – завжди все було нормально. Моя колишня свекруха – хороша жінка, і я була впевнена, що в її компанії з моєю дитиною все буде добре.
З батьком Лізи, Георгієм, ми розлучилися 4 роки тому. Він закохався, його любов сказала, що при надії. Колишній чоловік відразу подав на розлучення. Ось тільки поки ми розлучалися, з’ясувалося, що дівчина не при надії, і дитинки не буде. Чоловік відразу розлучатися передумав, а я пішла до кінця.
На аліменти я не подавала – чоловік відмовився від своєї половини квартири в мою користь, написавши дарчу. Але офіційна угоду про аліменти ми не підписували – колишній чоловік був впевнений в моїй порядності. З колишнім я намагалася не лаятися – спільна дочка все-таки. Але зрідка доводилося. Наприклад, він забрав доньку на 2 дні, а повернути вирішив в той же вечір, а я була вже в 200 км від міста, довелося розвертатися і їхати назад. Або подзвонить, дочка збереться і сидить чекає тата, а тато не приходить, і навіть не подзвонить, не попередить, що у нього помінялися плани.
З колишньою свекрухою я підтримувала нормальні відносини, та й під час заміжжя ми не сварилися. Життям сина і внучки вона цікавилася остільки-оскільки – єдиним інтересом в житті Галини Іванівни була робота. А три роки тому жінка вийшла на пенсію. І у неї відразу з’явився час на внучку, чому я була тільки рада.
Нинішнє повернення дочки ознаменувався початком колосальних непорозумінь в нашому домі. Крім Лізи, у її бабусі гостював і колишній, з новою 20-річною дружиною Катериною, яка при надії. І цій новій дружині була озвучена зовсім інша причина розпаду першого шлюбу її чоловіка. Гуляв, виявляється, не Жора, а я. Причому, з його слів, він навіть мене на гарячому спіймав.
Катя не упустила можливість, і висловила 13-річній дитині в обличчя все, що вона думає про її маму, чи то пак – про мене. Дочка не повірила і пішла за поясненнями до своїх тата і бабусі. Жора стояв на своєму, а бабуся, щоб не виставляти сина в негарному світлі в очах нової невістки, повністю підтримала слова свого сина. Ото ж бо я, дивлячись у вікно, подумала – що це колишній чоловік так швидко втік? Висадив Лізу біля під’їзду і відразу по газам, навіть не подзвонив, щоб я спустилася. Ще й привіз на 2 тижні раніше, ніж було обумовлено.
Дочка влетіла в квартиру і налетіла на мене за поясненнями, чому я зруйнувала її сім’ю. Ліза волала, що не житиме з матір’ю-жінкою легкої поведінки.
– Я збираю речі і переїжджаю до тата! Якого ти мене позбавила! Не люблю тебе! – вигукнула мені в обличчя моя дитина. З
розуміло, я спробувала пояснити Лізі, як все було насправді. Але дочка не стала мене слухати. Чого варті мої слова, проти слів святого папи і улюбленої бабусі? Вона сказала, що якщо я не дозволю їй поїхати до батька, то вона все одно до нього втече.
– Хочеш до батька? Збирайся, відвезу. – зітхнула я.
Я висадила дитини біля під’їзду колишнього чоловіка, почекала 20 хвилин і поїхала додому. Самі заварили цю кашу – нехай самі і розсьорбують. На наступний день я випросила тижневу відпустку, купила квиток на літак і полетіла до подруги в іншу країну з думкою:
— Гори воно все синім полум’ям!
Колишній чоловік обривав мені телефон і засипав тоннами повідомлень в месенджерах. Короткий зміст його претензій був такий: я, самим безсовісним чином, скинула на нього некерованого підлітка, який не дає життя його дружині. Я дозволила собі написати йому повідомлення у відповідь:
— Просто розкажи їй правду про наше розлучення.
Поки я насолоджувалася компанією кращої подруги, з якою останні 3 роки ми спілкувалися тільки в скайпі, активізувалася і моя колишня свекруха. Галина Іванівна поцікавилася, чому я змушую її вибирати між онукою і внуком, який і на світ ще не з’явився: що, мовляв, Ліза-то вже велика, переживе цю невелику «брехню на благо». А ось невістка Галини Іванівни – обов’язково засмутиться, дізнавшись про обман свого чоловіка. І те, що може трапиться з її дитинкою через це, зі слів Галини Іванівни, – буде на моїй совісті.
Від логіки колишньої свекрухи я отетеріла. Звичайно, мою доньку-підлітка не шкода – хай Ліза і далі буде думати, що мати у неї – безпутня жінка. Зате другий шлюб Жори, що почався з його обману, нехай процвітає.
– Я не заберу дочку, поки Ви зі своїм сином не розповісте їй правду. – відповіла я.
– Вона доводить Катю! Бідна дівчинка трохи на збереження не потрапила через твою дочку! Ти зобов’язана її негайно забрати! – почала волати Галина Іванівна.
Подальші слова я слухати відмовилася – ось є у неї невістка, нехай на неї і волає. Ситуація склалася патова. Я принципово не заберу Лізу, поки моє ім’я не буде очищено від бруду. Бо якщо дочка буде думати, що це я зрадила її батькові, я з нею просто не справлюсь.
Жора, в свою чергу, хоче вийти чистеньким з води – щоб і дружина нова нічого не дізналася, і в очах дочки бідненьким виглядати, і щоб Ліза його Катрю не доводила, живучи з нею в одній квартирі. Тому він вимагає, щоб дочку я забрала і залишила все як є. І так по колу.
Від подруги я повернувся не додому – зняла собі квартиру. З них станеться, що Лізу до моїх дверей підкинуть. І що робити – не знаю. Я не збираюся жити під одним дахом з дитиною, яка мене зневажає. Не розумію, невже так важко сказати правду?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
