Чоловік мені попався дуже цікавий. Ну просто неможливо вже дивитися як усі намагаються проїхатися на ньому, та ще й за його рахунок.
На роботі начальство їздить щодня. Як на яке чергування чи відрядження так кого ж, крім Єгора, відправити? У вихідні слід вийти терміново, кого викликати? Єгора звичайно.
А як надбавка якась чи премія так про Єгора забувають. Як путівки на оздоровлення роздавали, теж. Кому не вистачило путівки? Єгору.
З начальством я сперечатися не можу. А дуже хотілося б піти та висловити все і начальнику, і колегам усім. Але поки що тримаю себе в руках.
Скільки я вже з ним розмовляю, але користь нуль.
Чоловік погоджується, що потрібно бути впевненішим у собі та цінувати себе, свою працю та свій час. Але варто тільки комусь зателефонувати з проханням про щось. І він уже побіг.
І постійно у нас із ним непорозуміння через це.
А так Єгор непоганий. Мене любить, не має якихось нехороших звичок. Якби не відсутність характеру у нас не було б приводів для печалі.
Друзі теж добрі. Як він їх ще друзями називає, я дивуюсь. Всі по черзі: то гроші потрібні, то машиною тещу зустріти з аеропорту.
А нічого, що ми самі у відпустку збиралися? І машину ми купували не для них. Збирали гроші, відмовляли собі у всьому.
А скільки інструментів у чоловіка беруть і не віддають я вже рахувати виморилась. А навіщо віддавати, у нас же багато грошей, Єгор ще купить. Я йому говорю зателефонуй, спитай. Ні йому незручно, друзі ж. Самі згадають, повернуть.
А вже про матір та родичів я взагалі мовчу
Мама Єгора владна жінка з характером головнокомандувача. Вдома всі по стійці стояти звикли і чекати на її розпорядження. Ні чоловік, ні його сестра ніколи не заперечували їй ні в чому.
І чоловік її, свекор мій, теж спокійний і тихий.
Сестра хоч заміж вийшла та поїхала з чоловіком за кордон. Добре, пощастило, а то так і просиділа б біля мами.
Тепер за двох мій чоловік. То мамі, то її сестрам та їхнім сім’ям, постійно щось та треба допомогти. Ніби ні синів, ні зятів вони не мають для цього.
Як купили машину, так і чоловіка вдома не бачу. Він у них власний таксист. Усіх зранку розвозить у їхніх справах. А у нас немає своїх справ начебто.
Навіть у день весілля він у РАЦС спізнився, бо їздив за якимсь дорученням однієї зі своїх тітоньок. Якби я знала, що Єгор такий, заміж за нього, швидше за все, не пішла.
Я втомилася вже постійно розмовляти з його ріднею та друзями. Відстоювати наше право на особисте життя і на нашу машину, на яку я теж вкладалася, щоб купити.
А навіщо питається? Для того, щоб їздити на роботу та на ринок у метро? Відчуваю вже себе, ніби це я Єгора за дружину взяла. А його нічим не проймеш.
А вчора взагалі настала межа мого терпіння. Ми сиділи під кабінетом. Я при надії. Ми так чекали на цю дитину. Але ні, зателефонувала свекруха і терміново викликала свого синочка. А він побіг. А як же мамі треба допомогти шпалери привезти? –
А я що? Я на таксі додому повернулася. Коли повернувся додому, вибачався і виправдовувався знову, щось на кшталт того, що мамі він не може ні в чому відмовити.
А мені прикро. Значить для нього всі важливіше, крім мене. Я незрозуміло, на якому місці в нього. І все через його характер.
Усе. Більше не можу терпіти. Чоловіку сказала чи він змінюється та розставляє пріоритети, або я пишу заяву та подаю на розлучення. Я маю своє життя. І мені мій чоловік поряд потрібен. А не у вічних бігах за не зрозуміло чим.
Не подумайте я не проти допомогти тому, кому справді потрібна допомога. Але не завжди виконувати чужі забаганки на шкоду своїй сім’ї.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
