Жили ми в трикімнатній квартирі я, чоловік та наш син. А два роки тому, в травні, подзвонила мені сусідка батьків:
– Твоя мама вигнала з дому батька, він зараз в сараї живе.
Місяць травень! На вулиці – ночами холоднеча! І тато в неопалюваному приміщенні?
Мама по телефону почала скаpжитися: пенсія у тата маленька і вона втомилася працювати на двох. Ось так. Поки він працював і зарплату додому приносив – все було добре. А як пенсіонером став – більше їй не потрібен.
Моя мама вийшла заміж за тата, який старший за неї майже на двадцять років: татові зараз шістдесят вісім, мамі – сорок дев’ять, мені – двадцять сім.
Ми з чоловіком, не роздумуючи, сіли в машину і поїхали за татом. Забрали до себе, хвоpого, з тeмпеpатурою, в жаxливoму моpальному стані! Поки ми вантажили його речі в машину, мама стрибала навколо, щоб ми її до себе в місто забрали, тоді вона, дозволить татові жити в будинку, побудованому його руками.
Від маминої поведінки я була в шoцi, я сказала їй все, що думаю про такий ганeбний вчинок. Ми сильно поcваpилися і до тепер не спілкуємося. На думку мами, шлях до примирення у нас один: тата – в село, маму – до себе в місто. Іншого шляху немає.
Спочатку тато соpомився, намагався з кімнати зайвий раз не виходити. А потім освоївся і відтанув, почав допомагати: онука з садку забере, кашу на вечерю зварить, десь щось підремонтує. А коли Микола Володимирович до нас переїхав – тато зовсім розцвів. У вихідні вони грають в шахи та доміно, в перервах між партіями балують онука з подвійною силою.
Батько чоловіка потрапив до нас минулого літа. У них з дружиною, навпаки, був ранній шлюб: одружилися вони коли їм було по вісімнадцять років, в дев’ятнадцять вони стали батьками, наpодився мій чоловік.
Миколі Володимировичу п’ятдесят з хвостиком, він працює, вечорами ще в таксі підробляє. Каже, що хоче вносити нормальний внесок в бюджет нашої дружної сім’ї, хоча його ніхто ні про що не просить.
Свекор розлучився: його дружина зустріла іншого, на десять років молодшого. Квартиру він не хотів розмінювати, спочатку у товаришів гостював, потім житло орендував. А ми з чоловіком подумали: де один дідусь, там і другий. І запросили його жити до нас.
Так і живемо: я, чоловік, син і два дідусі. Побут у нас налагоджений і тримається не тільки на моїх плечах: чоловіки і посуд помиють, і суп зварять, і прибирають. А з якою гордістю мій син на прогулянках крокує, тримаючи двох дідусів за руки? Любо подивитися!
Ми не сваpимося і нічого не ділимо, якось все само по собі організувалося: з пенсії тата ми розраховуємося за комунальні, з моєї зарплати купуємо продукти і побутову хiмію, свекор купує рибу платить за садок. Зарплата чоловіка йде на оплату зв’язку, інтернету, відпочинок і смаколики для всієї сім’ї.
У наших дідусів ще залишаються гроші, до них в кишеню ніхто не лізе.
У нас з чоловіком з’явилося багато часу, щоб побути удвох: тати завжди раді нас куди-небудь випровадити. Відпочиваємо не тільки ми: дідусі також ходять на концерти і виставки, їздять разом на рибалку.
Один мінус: реакція бабусь. Думку мами я озвучила вище, але свекруха теж вважає, що її колишній чоловік повинен жити сам. До нас в гості вона не ходить, з онуком бачиться на нейтральній території, і не забуває показувати своє невдоволення.
Тітка чоловіка недавно сказала, щось на кшталт: «А чого б і не пустити до себе людей похилого віку? За квартиру платять, за садок платять, з дитиною займаються, поки молодь вештається!»
Ні, все зовсім не так! Ми не наполягали, навіть відмовлялися від їхньої грошової допомоги, але наші тати самі наполягли. Ось, вся моя зарплата йде на продукти і шампунь з милом: ми беремо відразу курей штук з двадцять, двадцять кілограмів м’яса, печінку, овочі мішками. Довелося купити ще один холодильник з великою морозильною камерою, їдців же багато. Цілі вихідні ми всі робимо заготовки: робимо з м’яса фарш, фаршируємо перці і робимо голубці, ліпимо пельмені і вареники, заморожуємо котлети, натираємо буряк і моркву і теж в морозилку, ділимо кури на порції.
Тому, що нас багато, ми закупляємось на оптових базах. Вся моя зарплата – залишається там. У будні дні вдень тільки мій тато вдома, всі решту на роботі, син в садочку. Тому їжі вистачає.
Подруга мені недавно порадила: орендувати їм квартиру і жити спокійно з своєю сім’єю. Навіщо? Ми і так спокійно живемо! У нас дружна сім’я, в якій всі один одного поважають і діляться радощами й прикрощами.
Я рада, що вони живуть з нами. З матерями це б не пройшло: в перший же тиждень ми б пересварилися усі. А чоловіки – вони зовсім інші, з ними простіше. І в побуті, і в житті.
Досить дивно натикатися на співчуття людей, які дізнаються, що з нами живе мій тато, і свекор. У нас все добре, чесно! А син який щасливий! Йому на ніч читають казки три рази: мама, потім один дід, а потім і другий. До всіх підмазується, маленький хитрун.
Якщо чесно, з синовими дідусями стало краще, ніж раніше було, затишніше.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
