fbpx
Історії з життя
Я звикла, що в родині моєї мами і бабусі грошима розпоряджаються жінки – чоловіки приносили зарплату, віддавали, а ти далі формуй бюджет і викручуйся на видану суму як хочеш. Тому спочатку мені було не комфортно, я не знала скільки грошей залишилося в нашому розпорядженні, чи потрібно економити чи можна розслабитися. Але потім я зрозуміла всю красу такого співіснування

Я ніколи не знала, яка зарплата у мого чоловіка

Мій шлюб був раннім – я вийшла заміж в 18 років. Чоловікові було стільки ж, тому, якщо я скажу, що ми твердо стояли на ногах, то обману. На початку було важко – треба було вчитися і якось заробляти на життя, щоб не сидіти на шиї у батьків. Я тільки-тільки закінчила технікум і влаштувалася працювати на завод, зарплата була 600 гривень. Це було дуже мало, те ж саме що зараз 4 тисячі. Чоловік навчався стаціонарно в інституті, тому повноцінно працювати не міг. Добре, що у нас було окреме житло і нам не доводилося його орендувати.

Чоловік підробляв де тільки міг, але дуже рідко віддавав гроші мені – сам платив комуналку, купував продукти, влаштовував наше дозвілля. Моя ж зарплата йшла на непередбачені витрати і частково на їжу. Він не вимагав звіту від мене, я від нього, але ми завжди могли розраховувати один на одного, якщо грошей у когось раптом не залишалося. Це не був роздільний бюджет, коли все навпіл і хтось рахує скільки він витратив, але і спільним таке управління грошима не назвеш – у кожного свій гаманець.

Я звикла, що в родині моєї мами і бабусі грошима розпоряджаються жінки – чоловіки приносили зарплату, віддавали, а ти далі формуй бюджет і викручуйся на видану суму як хочеш. Тому спочатку мені було не комфортно, я не знала скільки грошей залишилося в нашому розпорядженні, чи потрібно економити чи можна розслабитися. Але потім я зрозуміла всю красу такого співіснування.

Наприклад, у мене закінчився пральний порошок – я дзвонила чоловіку і він купував. Мені абсолютно не потрібно було думати є у нас гроші чи ні. Я взагалі перестала замислюватися про побутові витрати, це був його обов’язок. Якщо нам потрібно було купити щось велике, ми радилися що саме нам потрібно і чоловік озвучував протягом якого часу ця річ у нас може з’явитися. Я могла додавати свої гроші за бажанням. Звичайно, в той період ми не шикували, але жила наче дитина в рідному домі – нагодують, одягнуть, фінансовими проблемами голову не парять.

Через кілька років життя стало набагато простішим – я набралася досвіду і пішла на високооплачувану роботу, чоловік теж почав будувати кар’єру за спеціальністю – він програміст. Я ніколи не питала його про суму зарплати – мені це було навіть не цікаво. Своїми грошима розпоряджалася як хотіла – купила машину, накопичила на дачу. Приблизно оцінювати його зарплату я могла за рівнем нашого життя – що ми могли собі дозволити, а що ні. Це було легке життя, яке багато в чому мене розслабило.

Коли ми розлучилися, я не подавала на аліменти, тому так і не знаю яка у нього зарплата Ми домовилися на фіксовану суму на дитину і він справно перераховує ці гроші. Плюс іноді підкидає просто так – мені чи на щось цільове для доньки. Мене все влаштовує, хоча тепер доводиться самій керувати сімейним бюджетом і це дуже навіть не просто, особливо коли потрібно економити. Після розлучення наші стосунки налагодилися, тому я не хочу офіційно отримувати аліменти, хоча більше ніж впевнена, що могла б отримати з нього рази в два більше. Але навіщо? На дитину мені вистачає, а поганий мир кращий за будь-яку війну.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook