Перша – бісяться від люті, що поприїжджали, все в магазинах викуповують, створюють черги та інші незручності й при цьому чимось незадоволені, навіть хамлять і т.д.
Друга – кидаються їм всіляко допомагати, жаліють, бо це ж невинні бідні люди, тому намагаються за них усе зробити. А після того, як не бачать глибокої вдячності переходять на першу крайність – починаються біситися від люті.
Жодна з цих позицій ні до чого доброго не доводить. І все ж варто пам’ятати: біженець – така сама людина, просто змушена тікати від небезпеки. І вона переживає сильний стрес: 1) від того, що була поруч з небезпекою, 2) від того, що залишила рідний дім, 3) від невизначеності. При такому навантаженні психіка в пристосуванні до ситуації відкочується до попередніх паттернів. Тобто, регресує – дорослі люди починають вести себе як діти. Хтось напивається та бешкетує, хтось стає немічним та безпорадним «мені всі винні».
Таку безвідповідальність підтримувати точно не треба. А грубе ставлення та гіперопікливе ставлення якраз їх і провокують. Зараз як ніколи людям потрібно повернути їхню дорослість.
Для цього треба бути по-перше, «дорослим» самому – з розумінням ставитись до того, що відбувається, й не зриватись емоційно. Тобто, треба набратися трохи терпіння й витримки – як дорослий із терпінням та витримкою зустрічає вередування дитини.
По-друге, допомагати, а не гіперопікати. Не прибирати за людину, не готувати за неї – нехай сама прибирає за собою, нехай сама собі готує. Де вона може сама щось зробити – нехай робить сама. Це буде повертати їй усвідомлення, що вона – не безпорадне маля, а доросла людина, яка щось вміє і може для себе робити. Якщо можливо, залучайте до корисної роботи, допомоги вам, щоб людина почувалася потрібною й корисною – це швидше відновить її почуття гідності. За це вона буде вам дуже вдячна.
А гідність і вдячність всім нам дуже потрібна.
Слава Україні!
Віталій Жданов(
Фото УЗ.
