З ранку в Ніни все валилося з рук. Перед приходом гостей треба було переробити стільки справ, а вона ніяк не могла налаштуватися на потрібний лад. Вона чекала на дзвінок. Брат завжди першим дзвонив їй із привітаннями.
Він ніколи не чекав до вечора, іноді вона ще спала, а телефон уже радісно дзвонив і густий сміливий бас на тому кінці дроту, бадьорий і веселий, оглушливо волав у трубку: «Ну що, бабусю, по-здоров-ля-ююю! » .
Так було завжди: і коли вона була ще студенткою, і коли вийшла заміж, і коли виїжджала у відпустку на інший кінець світу. Так було й торік. Сьогодні ж багаторічна традиція дала збій, і Ніна, розуміючи, що дзвінка не буде, все ж таки чекала, поставивши телефон на найгучніший режим і для надійності поклавши його в кишеню фартуха.
Зі старшим братом Володею вони завжди були дуже близькі і тому прірва, що раптово розкрилася між ними, лякала і дуже турбувала Ніну. Невже вони не впораються з цією ситуацією, все думала та думала вона.
Все змінилося після оголошення заповіту. Батьківський будинок несподівано став між ними суворим суддею. Колись давно батьки влаштувалися в невеликому селі в передмісті, звели великий добротний будинок. Вони з любов’ю його облаштували та облагородили ділянку. На подвір’ї є і розкішний квітник, і город, і плодові дерева, і виноградник, і зона відпочинку. Згодом передмістя майже злилося з містом, і тепер на їхню малу батьківщину бігають спритні маршрутні таксі.
Донедавна всі вони дружно жили великою компанією. Щоліта до батьків приїжджав брат із сім’єю і Ніна з чоловіком та сином. Будинок став улюбленою дачею, де завжди було весело та багатолюдно. Восени ходили по гриби та робили домашні заготівлі, взимку каталися на лижах, влітку купалися в теплій річці та влаштовували пікніки.
Але, на жаль, батьки були вже старенькі, протягом півроку вони один за одним покинули цей світ. Міцний добротний будинок і досить велику ділянку вони заповідали так, як вважали справедливим — все розділили навпіл.
Здавалося б, живи та радуйся. У крайньому випадку будинок і ділянку можна парканом розділити навпіл і ніхто нікому не заважатиме. Скільки у селах таких будинків: на одній половині одні господарі, а на іншій – інші. Але Володя розсудив по-іншому.
— У тебе один син, спокійно сказав він Ніні, а в мене троє дітей, і тому спадщина має ділитися інакше. Одна четверта Ніні, а все інше йому. Тому що онуків більше.
Вимога брата стала для Ніни повною несподіванкою. Вона намагалася пояснити йому, що це рішення батьків, і вони не мають права їх засуджувати за це. Але брат уперся, перестав спілкуватися. Спершу зовсім не їздив на дачу. Їм із чоловіком одним важко утримувати і будинок, і ділянку в порядку. А тепер брат і взагалі заявив, що вступить у спадок, оформить документи та продасть свою половину першому зустрічному, бо йому потрібні гроші.
Ніна, намагаючись знайти компроміс, запропонувала у такому разі продати дачу їм із чоловіком. Вони взяли б кредит і частинами змогли б виплатити всю вартість. Так ні, Володю, бачите, сильно скривджений, тому сестрі продавати нічого не хоче.
Довгими безсонними ночами Ніна шукала вихід, але всі пропозиції брат наполегливо відкидав. Він і спілкувався з нею тепер тільки через адвоката. Це було і дуже прикро. Уявляючи, що на улюблених маминих грядках копатимуться чужі люди, що більше не буде теплих сімейних вечорів і посиденьок з душевними розмовами, Ніна дуже засмучувалася.
Телефон голосно затремтів. Ніна квапливо витерла руки рушником і витягла телефон із кишені. Ні. То був не Володя. Стародавня подруга Леся радісно щебетала у слухавку привітання.
Ніна чекала весь день. Брат так і не зателефонував. Чоловік як міг заспокоював засмучену дружину, а вона, повертаючись у ліжку перед сном, подумала, що може й треба піти Володі назустріч. Все ж таки троє дітей… Улюблені Ніни племінники. Як можна обирати між домом та родинними стосунками?
31,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
