А я просто реально не розуміла, що ж я робила не так? Я ніколи не скандалила з чоловіком, не казала аби він бавився з дитиною, навпаки. Старалася робити все можливе аби Дмитрик не турбував його. Саша сказав, щоб я сиділа вдома і я так і робила, тому у мене в домі був ідеальний порядок, завжди готова їжа і саме ті страви, які Саша любив. До нас не приїздили батьки, бо Саша не любив нежданих гостей, зате сам любив провести час з друзями, тому я й слова йому не казала, коли він йшов відпочивати від «сімейної рутини», як він це називав.
На вихідні я залишала сина в батьків, щоб ми побули разом, хоч це й рідко бувало, але ми ходили в кіно чи вдома дивилися фільм.
І ось тепер я, виявляється, мямля і він не хоче зі мною жити. Я його своєю поступливістю дратую.
– Дитино, – сказала мама, – Твій чоловік ще отямиться, що була поруч з ним людина, яка його сильно любила, але я дуже хочу аби ти до того часу стала міцно на свої ноги і почала заробляти на себе сама.
Я так і зробила. знайшла на антресолях свій диплом, трудову і почала ходити на співбесіди. Без досвіду не дуже брали, але я була наполеглива і мене взяли на декретне місце в один офіс.
Я була дуже рада і старалася не підвести. Мама допомагала з дитиною, тато допомагав грошима і я ще й на аліменти подала, чим викликала щирий подив в Саші:
– А ти диви, яка, пір’я виросло?
Але я нічого не сказала, бо вже добре оцінила, що скільки коштує.
Коли у мене зав’язалися другі стосунки, то я не знала, як себе вести, бо в перших я була поступлива, адже любила і довіряла, а що робити тепер? А як знову буде те саме? Не хотілося знову переживати ті ж почуття.
І наче чуючи мої сумніви на порозі виріс Саша:
– Оленко, я хочу вернутися в родину, тяжко мені без вас. Як я помилявся стосовно тебе і того, як має виглядати справжня дружина, опора і надія для чоловіка. Це все та, інша, причарувала і все, я пропав, але я завжди тебе любив. Тебе і сина.
– Справді, – на серці у мене тепліло, що нарешті той, з ким я жила десять років, оцінив мене, а потім кажу: – А, коли в Дмитрика день народження?
– Що?, – не зрозумів він.
– У сина, якого ти так любиш, коли день народження?
– Я не пам’ятаю дат, ти ж мене знаєш. Восени.
– Ну, ти хоч місяць запам’ятав?, – уточнюю.
– Та що ти починаєш! Ще скажи. Коли у тебе, я теж не пам’ятаю, але це не означає, що я вас не люблю!
– Може. Й не означає, але означає інше – тобі все одно, коли у кого яка дата, бо думати треба лише про те, що треба тобі. Так от – мені не треба тебе зараз від слова зовсім.
Закрила перед ним двері і зітхнула з полегкістю, бо якби дійсно згадав наші дні народження, то прийшлося б хитрувати з датою весілля.
Мені просто стало зрозуміло, що мені цього чоловіка не треба, не те, що для життя, але й просто слухати чи бачити – вже дискомфорт.
Я тішилася цьому звільненню, а тоді вирішила цей самий трюк провернути зі своїм залицяльником. Коли він знову запропонував зустрітися, то я не відмовилася і почала проводити і над ним і над собою експеримент – чи мені подобається з ним ділитися своїми думками і чи він запам’ятовує те, про що я говорю. І знаєте – він запам’ятовував. Він одразу ж перестав приносити мені лілії, бо я не люблю такий запах, знав, що я не люблю гарячу каву і не їм в супі рідке. Він одразу запам’ятав день народження мого сина і прийшов з подарунком, хоч я йому не нагадувала. І я довірилася цьому чоловікові і ні разу про це не пошкодувала, адже мене цінували так само, як я цінувала його.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
