Його дружину ще молодою забрала невиліковна недуга. Син і донька – школярі, їм ще так потрібна мама, але що поробиш – доля невблаганна, а життя триває.
Йому треба працювати, а робота за кордоном. Спробує працевлаштуватися на місці, щоб бути до дітей поближче.
Зарплата низька, тож прийдеться за двох працювати ще й в підсобному господарстві, щоб не купувати м’ясо, молоко, яйця, картоплю, мати свої овочі й фрукти. Діти вже можуть допомагати, але їм треба вчитися, до того ж обоє відмінники, а він мріє дати їм гарну освіту. Таким був заповіт дружини.
Ігорю потрібно було відпрацювати у Чехії за контрактом. Тим часом діти жили то в його батьків, то в дружининих. Бабусі й дідусі були з ранку до вечора в своїй сільській роботі, допомагати залучали внуків.
Вони по-своєму любили дітей, але замінити їм батьків не могли і через свій вік, і через свої погляди.
Подружжя сватів із обох боків були подібними між собою: робота й робота до впаду, до сьомого поту, навчанням дітей не дуже цікавилися, ніби за успіхи й хвалили їх, але не мотивували, мовляв, що та наука дає.
Ігор, прикро вражений, що діти стали сумні, «з’їхали» в навчанні, постановив влаштуватися на будь-яку роботу, щоб бути дома щодня, влаштовувати сину й доньці хоч якісь розваги й свята, ну й, звісно ж, контролювати навчання. Але перш за все треба знайти роботу, бо з домашнього господарювання не проживеш – потрібні гроші на одяг-взуття, проїзд, дрова, комуналку.
Хтозна-скільки тривали б митарства Ігоря з працевлаштуванням, якби не колишня однокласниця Ірина, економістка на підприємстві, куди прийшов Ігор, вже втративши всяку надію, але вирішивши спробувати ще один шанс. Дівчина замовила слово за чоловіка-вдівця, батька двох малолітніх дітей, якому вкрай потрібна робота.
Ігор із вдячністю думав про Іру, з якою навчався до сьомого класу. Потім дівчинка вступила у фізико-математичний ліцей, і вони переїхали в місто, де мама успадкувала від родичів квартиру.
Батька в Іринки не було. З того часу шляхи Ігоря та Ірини не перетиналися. Вона закінчила університет, працювала за кордоном, потім, влаштувалася на завод, де випадково побачила й ледве впізнала колишнього однокласника. Розговорилися. Дівчина перейнялася долею Ігоря, про себе так нічого й не сказала.
Життя налагоджувалося. Ігор непогано заробляв, працюючи електриком, діти підтягнулися в навчанні.
Чоловік мріяв, щоб син вступив у ліцей, де навчалася Ірина. Він не дозволяв собі навіть думати про влаштування особистого життя, поки малі діти, але весь час думав про Іру, хотів ще раз побачити її, щоб просто подякувати, розпитати про ліцей, де навчалася, а також поцікавитися її життям, бо якось негарно, що про своє життя розповів, а про її навіть не поцікавився.
При зустрічі запитає, як вона, хто чоловік, як діти – і все. Він навіть не сумнівався, що в такої розумної, красивої, успішної та впевненої жінки щось може бути не гаразд.
От коли Ірина йому скаже, яка вона щаслива, фото дітей покаже, він побажає їй щастя й забуде думати про неї, йому ж не до того, поки малі діти.
Ігор часто крутився біля заводоуправління, надіючись побачити Ірину. Просто зайти в контору він соромився й не наважувався. Врешті змирився, що не поговорив з нею, вже й забув про свій намір, але мав надію, що ще зустрінуться, бо ж на одному підприємстві працюють.
Але доля розпорядилася інакше: місце зустрічі призначила несподівано.
Неподалік будинку Ігоря була стара хата Ірининої матері. Коли жінка з донькою переїхали в місто, хату хотіли продати, та, напевне, не зійшлися в ціні чи з якоїсь іншої причини, але в хаті так ніхто й не жив.
Близькі сусіди косили там траву, зривали яблука, зрідка приїжджала й сама господиня. Якось Ігор звернув увагу, що у вікні блимає вогник свічки чи ліхтарика, подумав, чи не якийсь заїжджий безхатько вирішив скористатися безкоштовним готелем і тому не хотів «засвітитися» електрикою.
Він попрямував до хати, щоб з’ясувати, хто там і навіщо. Ігор радів, що матиме нагоду для зустрічі з Ірою, щоб попередити господиню про нежданого гостя та й житло уберегти.
Через нещільно заслонену фіранку Ігор побачив силует жінки – це була Ірина, яка метушилася по хаті. Чому вона надвечір приїхала в село, в свою, давно нетоплену хату, чому не вмикає світло, а запалює свічку?
Постукати, зайти – це налякати жінку, а їй же нічого не загрожує. «Побачу її вранці – підійду, розпитаю, чи потрібна якась допомога», – вирішив Ігор і повернувся додому.
Вночі Ігорю снилася жінка, яка здалека усміхалася йому й привітно махала рукою, він пильно приглядався й не міг впізнати, хто це – Іра чи дружина. В суботу вранці чоловік тільки те й робив, що позирав на Ірину хату.
Побачивши жінку, він таки зважився попрямувати до неї, мовляв, випадково побачив якийсь рух біля її оселі, прийшов пересвідчитися, хто це: свої, чужі.
– Свої, свої, – усміхнулася Ірина, – тепер тут житиму.
– А сім’я, чоловік, діти, мама? – здивувався Ігор.
– Мама… – Іра якось дивно, чи то ніяково, чи ображено зітхнула: Мама влаштувала своє особисте життя. Не хочу заважати її щастю й терпіти чіпляння вітчима.
– А ти? – відважився запитати Ігор.
– Дивно, що ти не знаєш: ні чоловіка, ні тим більше дітей, в мене ніколи не було. Зате було навчання й робота, робота, робота, то в Україні , то закордоном, де заробляла на авто, двокімнатну квартиру, повернулася, щоб бути з мамою, але, виявилось, що я їй не дуже потрібна.
Ігор збентежено мовчав, вражений її одкровенням. Іра, помовчавши, продовжувала:
– Отож і подумала: в селі є хата, сад, город, головне, тиша й спокій Чому б не переселитися сюди й господарювати, а на роботу доїжджати на маршрутці, поки моя ластівка в ремонті?
Ігор і далі не знаходив слів, щоб підтримати розмову. Ірина також на мить задумалася: казати-не казати, щоб не подумав, що має щодо нього якісь наміри, але, побачивши стриманість і нерішучість чоловіка, зважилася:
– От тільки проблема з електропроводкою. Ти зміг би взятися за цю справу чи порекомендувати когось?
– Звичайно, зможу, ти ж мені дуже допомогла, то я перед тобою в боргу, – чоловік вхопився за цю нитку розмови, відчувши, що грядуть якісь добрі переміни в їхньому з Іриною житті.
Хата, в якій намірилася жити Іра, була вже настільки занедбаною, що роботи там був непочатий край.
Електропроводка – крапля в тому ремонті, який розпочала жінка: перемурувати пічки, вставити вікна-двері, перекрити дах…
Але чим більший фронт робіт відкривався перед Іриною, тим меншою ставала надія все це осилити. Зате міцнішими ставали її стосунки з Ігорем: від нього ніби тільки поради й обіцянки допомогти, від неї – допомога його дітям з математикою, а, насправді, обоє відчували, що жити одне без одного не можуть, і діти в свою чергу дуже прив’язалися до Іри.
Тому й фіналом стало взаємне рішення: заморозити поки що ремонт Іриної хати, одружитися, просто розписавшись в сільраді і повінчавшись у церкві, жити разом у добротній Ігоревій хаті, всі зусилля спрямувати на дітей, щоб забезпечити їм щасливе дитинство та юність, дати гарну освіту.
Хоч і не було в подружжя романтичного цукерково-букетного періоду, не було розкішного весілля і подарунків від численних родичів, вони були дуже щасливі. Залишається тільки побажати таким сім’ям всіх земних благ і надіятись на злагоду, мир і спокій в родині.
Та, на жаль, на їхню долю випаде ще багато випробувань і втрат.
23 лютого 2022 року в дружньому родинному колі весело святкують день народження глави сім’ї. А на світанку наступного дня Ігор вирушає боронити Україну.
