Наші з чоловіком рідні є власниками п’яти квартир. На кожного припадає більше однієї квартири. Після того, як бабусі не стало, мама з татом хотіли віддати мені її дім, але на той момент я ще не була повнолітньою, і батьки вирішили взяти квартирантів. Через кілька місяців, вони неначе забули про свою обіцянку і з задоволенням отримували гроші за оренду бабусиної квартири.
У чоловіка була ситуація ще краща за мою. Його тітка не мала дітей, і заповіла своє двокімнатне житло своїй сестрі – матері мого чоловіка. Також у його батька і матері було ще по одній квартирі, які залишилися їм від батьків. На двох чоловік вийшло три квартири. Якщо скласти площі всіх квартир, то вийде близько двохсот квадратних метрів. Ми ж з чоловіком живемо в орендованій квартирі. Раніше жили удвох, а тепер у нас з’явилася дитина, і нас стало троє.
Батьки на це говорять наступне:
– Ми все життя гарували і самі нажили своє добро, і вам пора почати наживати майно. Настала ваша черга. – Такі слова ми почули від свекрухи.
Виходить, що квартири вони заробили своїм горбом, а тепер і нам з чоловіком настала пора подбати про себе. Тільки якщо враховувати як вони стали власниками п’яти квартир, то ми з чоловіком повинні сидіти і нічого не робити, а просто чекати, коли прийде час і батьки покинуть цей світ і все майно дістанеться нам у спадок.
– Навіщо їм 3 квартири? Подарували б нам одну! – частенько чую від своєї матері, коли мого чоловіка немає поруч. Але вона і словом не згадує, що здає за гроші свою другу квартиру.
Наше молоде сімейство живе в маленькій орендованій студії. Про те, що б збирати гроші на покупку власного житла і мови немає, ледве витягуємо від зарплати до зарплати. Останнім часом, часто доводиться вибирати: купити додому хліба або побалувати дитину фруктами; придбати невелику рибку або шматочок курятини на суп; купити картоплю чи макарони. У мене дуже маленький робочий стаж, тому дeкретні виплати мізерні. А чоловік крутиться як білка в колесі, щоб хоч якось нас забезпечити. У нього немає ніякої освіти, тому немає можливості влаштуватися на високооплачувану посаду. Для мене досі не зрозуміло, чому його батьки не влаштували його хоча б до технікуму. Після того, як син відслужив в армії, люблячі мама і тато тут же наполягли на тому, щоб він пішов працювати. Навіщо витрачати час і гроші на навчання?
Мої теж не сильно відзначилися. Мама любить хвалитися переді мною останніми покупками і черговою сукнею. І це одночасно з тим, коли її внучка недоотримує повноцінну кількість вітамінів.
Вони всі без винятку люблять подорожувати різними країнами і відпочивати в санаторіях. Батьки пояснюють свої роз’їзди тим, що нічого не бачили в житті, і тепер хочуть подивитися. І всім їм фіолетово на дітей і внучку, адже вони ставлять на перше місце свої примхи. Вони оберігають свої статки і не готові ділитися. Так і зі своїми квартирами. Плюс до всього батьки останнім часом стали нам натякати на такі речі, від яких у нас з Мішею пропав дар мови.
– «Ми не молодшаємо, скоро старість на поріг прийде, так що вам пора б вже міцніше стати на ноги, адже потім доведеться ще й за нами доглядати і дбати».
– «Коли вже прийде той день, коли ви свою квартиру купите …»
Їм легко говорити, адже вони отримали житло просто так, не купуючи його. Якби вони самі на нього заробили, то тоді могли б цим пишатися. Правильно говорить прислів’я: «Ситий голодного не зрозуміє».
Я не розумію, як люди примудряються купити собі житло? Як? Ми зважилися взяти іпотечний кредит. Пройшли всі банки, які є в місті, але всюди отримали відмову. Накопичувати? Відкладати просто не виходить. Ми і так живемо в режимі величезної економії, обмежили себе у всьому, у чому можна. Навіть від необхідних речей іноді доводиться відмовлятися.
І як же прикро, коли твої найближчі люди живуть розкошуючи в п’яти квартирах на чотирьох. А дітям втрьох доводитися тулитися в маленькій орендованій кімнатці, за яку доводиться віддавати більшу частину зарплати.
Я не кажу про те, що батьки повинні забезпечувати дорослих дітей. Але могли хоч раз поцікавитися, як і на що ми живемо?
Я сама мама, не можу навіть уявити подібну ситуацію, коли моя дитина буде жити на орендованій квартирі, а я при цьому буду мати купу житла, в якому будуть жити квартиранти, і відкладати гроші сама не знаючи на що. Ми з чоловіком впевнені, що з нас виходити більш хороші батьки, ніж наші з ним мами і тати.
Я думаю, від такої ситуації будь-яка інша людина просто збожеволіла б. У мене є подруга, яка дивлячись на всю цю ситуацію, сміється і заспокоює мене:
– Не переймайся особливо. Ось станете з чоловіком спадкоємцями п’яти квартир, всі вам заздрити будуть. Будете, як сир у маслі кататися.
Але я зовсім не хочу чекати, коли батьки покинуть цей світ, щоб почати жити по-людськи. І взагалі не хочу, щоб когось із них не стало. Я навпаки бажаю їм пожити довше і бути здоровими. Я зовсім не хочу жити в очікуванні спадщини. Але, можливо, від безвиході, моя думка скоро зміниться.
Фото ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
