fbpx
Культура
Їх було двоє, але у мене не було єдиної . Маючи дружину і коханку залишився самотнім

З коханкою, в обідню перерву, ми часто відвідуємо яке-небудь «Сушія». Вона любить всю цю «екзотику». І я, поруч з нею, навчився орудувати паличками. Іноді можна. Коли я зустрівся з коханкою і вперше зрадив дружині. Сім’я вже стала мені тягарем.

Читайте також: Рецепт пирога на чайній заварці. Інградієнти найпростіші, а смак пригoломшливий

Дружину, здавалося мені, хвилювало лише одне питання: коли буде зарплата. Дітям вічно щось треба: то взуття…. виросли, то на щось знову скидаються в школі. Коханка робила мені подарунки (дрібниці всякі, але приємні), які я ховав від дружини в коморі з інструментами. Або що-небудь з крутих канцтоварів, завжди можна сказати, в разі чого, що всьому офісу закупили. Я теж робив їй подарунки. Вона любила вибирати їх сама.

Дружина трохи розповніла після пoлогів, фігура вже, звичайно, не та. Стала і речі підбирати собі менш облягаючі, комплексує. Коханка, хоч і не мучила себе тренажерами, але відсутність пoлогів і гарне харчування, дозволяли їй залишатися такою ж стрункою, як і в двадцять п’ять. Таку не соромно було привести до друзів. Друзі звикли до мого подвійного життя.

Приймали мене у себе з коханкою, але з великим задоволенням, напрошувалися до мене в сім’ю на пельмені, шубу, олів’є. Мало кому з них пощастило з хорошими господинями. І покидаючи наш дім, завжди цілували руки моєї дружини і здивовано знизували на мене плечима (і чого ще мужику треба?). У такі моменти, я дуже пишався перед ними своєю сім’єю, затишним, чистим будинком і кмітливими, красивими дітьми та своєю дружиною (такою гостинною і чарівною).

Час летить швидко. Якість життя мого особливо не змінювалося. Тільки, мабуть, коханка стала такою ж близькою, як дружина. Якісь незручності переросли у звички. І я зрозумів, що я вже боюся втратити її. Я ніколи не зізнавався їй у коханні і не обіцяв піти до неї (відразу попередив, що сім’ю не кину), але тепер став говорити їй про нібито почуттях, тому що з’явилася ревнощі.

Думки ж про те, що я можу втратити дружину, ніколи не відвідували мене. Вона здавалася мені частиною мене самого, моєю ногою, рукою, нuркою та й вона не давала ніколи приводу думати про це.

Одного разу дружина довідалася про існування коханки. Переді мною встав вибір. Насправді, якщо зовсім чесно, у мене не було вибору. Я просто міг ще спробувати боротися за когось з них. Але саме в цей момент я зрозумів, як був самотній весь цей час. У мене їх було дві: дружина і коханка!

Дружина з якою було зручно і тепло, як з мамою. Коханка, яка тішила моє самолюбство (я чоловік «хоч куди»). Я зраджував і з тією і з іншою.

Всі ці роки, поряд зі мною не було жінки, яку мені хотілося б дивувати щодня якимись неймовірними вчинками, рухами душі. Заради якої хотілося б стати ще краще, досягти ще більшого. Тільки щоб пишалася і захоплювалася мною. За всі ці роки жодна з жінок не обняла мене ніжно зі спини, не припала до моєї потилиці, коли мені було погано, не прошепотіла, що я кращий, що все налагодиться. Ніхто не відчув мій страх, не помітив моєї втоми, моєї неприкаяності. Хто винен у цьому? Хто? У мене їх було дві, але у мене не було єдиної — коханої і люблячої.

Джерело

facebook