З Аркадієм я зійшлась двадцять років тому. Ми жили увесь цей час дуже дружно, без великих непорозумінь. Аркадій став татом для мого сина і я повинна визнати, що не всі ріні батьки настільки хороші татусі, як був для мого Артема Аркадій. Здавалось, що все у нас добре і так буде завжди, але нещодавно, коли я перебирала папірці у шафі знайшла дивний документ. Прочитавши його я ледь не посивіла.
За роки спільного з Аркадієм життя ми побудували дуже гарний дім, облаштували подвір’я. Маємо добру господарку, тримаємо корівку і свинок. Артем мій уже дорослий чоловік, проживає у місті, працює, має наречену. Життя іде до старості і я до недавнього часу вірила, що у мене в життя все склалось добре. Усе зміниводин єдиний папірець, який я випадково знайшла у серванті.
Того дня я шукала щось, перебирала папірці і раптом натрапила на один дивний “Заповіт”. Мені стало дцже цікаво чий він, адже не мій і точно не Аркадія. Може й не можна так, але я почала читати і прямо відчула, як волосся на голові починає ворушитись.
Мій Аркадій залишає усе своє майно, а це будинок і землю дітям своєї сестри. Не мені, не Артему а по суті, чужим людям, які і палки з місця на місце й нашому домі не переклали. Разом будували, разом до ладу приводили, разом стільки років прожили, а все кому? Глянула на дату і аж зле стало. Всього тиждень тому він усе те оформив.
Зателефонувала чоловіку і попросила швидше приїхати додому. Коли він зайшов я мовчки поклала перед ним той папірець і просто запитала “Як так?”. Наступні слова чоловіка мене ошелешили:
— А що тебе дивує. я не розумію? Діти сестри моя сім’я, моя родина. Вони єдині рідні мені люди і саме вони повинні стати спадкоємцями моїх статків.
Я дивилась на нього і ніяк зрозуміти не могла, він зараз щиро говорить і що справді нічого не розуміє?
— А я не сім’я? Артем не спадкоємець, не син? Він татом тебе називає, ти його виростив виховав.
— Ось ти до чого? Пробач, але ми з тобою навіть не одружені. Так, живемо разом, нам добре, та й Артем мені до душі. хороший він у тебе. Але до чого тут заповіт і моє майно? Хто ви мені?
Я вийшла з кімнати адже зрозуміла, що доводити щось йому намарне.
Двадцять років разом прожили. Зі старої однокімнатної халупи переїхали у власноруч збудований дім. Корови, свині, а скільки всього пережили пліч-о-пліч. І тепер я чужа? “Просто живемо разом”.
Як мені тепер бути? Як жити далі? Що узагалі робити? Порадьте, бо я геть розгублена і спустошена.
Ліна К.
09,03,2023
Головна картинка ілюстративна.