З Григорієм ми на заробітках у Польщі познайомились. Я свого часу туди поїхала із подругою влітку перед навчальним роком, думала підзаробити, аби менше грошей у батьків просити. А от Григорій з родиною там був і вони усі там трудились заради одного.
Моя подруга щороку їздила в Польщу по закінченні навчального року. Вона була сиротою і сама собі оплачувала навчання. Спершу тато із мамою мене не відпускали, але згодом я вже не питаючи дозволу поїхала сама. Все ж, у двадцять років просити дозволу уже не будеш, та й хотілось заробити собі на новий телефон і ноутбук. Не буду ж я у батьків просити. правда?
Саме в Польщі я познайомилась із Георгієм. Вони цілою родиною приїхали на роботу в Польщу. На той момент йому було 27 і він казав, що на заробітки їздить із 15 років з батьками. Усі зароблені гроші вони вкладають у дім свій який будують.
Знаєте, я виросла в квартирі, тому для мене дім це звичайна собі хатина у селі. Я не розуміла, чого п’ятеро людей працює на будову стільки років?
Ми з Георгієм почали зустрічатись і вже справа у нас ішла до весілля. По приїзді додому він з батьками приїхав до нас, засватав мене. Було дуже гарно і весело, мої тато і мама схвалили мій вибір, домовились, що весілля буде у жовтні. Я була на сьомому небі від щастя, аж поки не поїхала до свого нареченого.
Чотири поверхи. Люди добрі, саме на чотири поверхи дім будували мої свекри майбутні. Здоровенний настільки, що там спокійно могли би жити п’ять сімей.
— От після весілля ваш буде другий поверх. – водить мене моїми майбутніми “володіннями” свекруха. – Тут у же практично усе зроблено, але роботи ще є. Нічого, рік, два попрацюєте і все доробите.
Я була приголомшена. Мені у голові не вкладалось нащо у селі такі хороми. Та й жити я не збиралась у тому домі коло свекрухи і свекра. Навіщо? У мене в столиці однокімнатна квартира є. Чи не краще вже узяти на виплату двокімнатну і за неї виплачувати, ніж за цю нескінченну будову?
Створюючи сім’ю із Георгієм я була впевнена, що про той дім він уже й не згадає, але даремно. Нині він із братами за кордоном, працюють у Чехії на будові, однак, ні я ні наша донечка не бачать і половини тих грошей, адже все вкладається у дім. А ми так і проживаємо у однокімнатній квартирці.
Намагалась не раз поговорити з чоловіком, пояснити, що ми окрема родині зі своїми потребами, але намарне.
— Я повинен допомогти батькам добудувати хату, – чую вже третій рік поспіль.
Мама моя каже, що він ніколи не зміниться і що добудувавши цей дім, вони закладуть фундамент для ще одного, адже родина велика і хтось захоче жити окремо, а вони не вміють не допомагати одне одному.
Не знаю, як мені бути. Невже це ніколи не скінчиться? Невже мій чоловік не розуміє, що той дім нікому не потрібен і то лиш гарна мрія його батьків?
Головна картинка ілюстративна.
