Я зараз у декреті, п’ять місяців тому дитинка з’явилась. Ми з чоловіком живемо непогано – він працює, я спокійно сиджу з дитиною. Квартира у нас своя. Ні в кого допомоги не просимо, самі пораємося з усім.
Та й у кого просити допомоги? Мама далеко, у сестри своїх клопотів повно. Але якщо я якось викручуюсь сама, то сестра постійно намагається отримати нашу допомогу без нашої на те згоди. Раніше вона залишала дитину свою нам із чоловіком на вихідні, а тепер вона робить ще цікавіше.
Сестра моя Діана вийшла заміж раніше за мене і відразу після весілля понесла. Нині її дитині майже п’ять років. Живуть вони із чоловіком у квартирі, яку брали в іпотеку. Обидва працюють, але сестра скаржиться, що їм вічно всього не вистачає.
– Та іпотека стільки грошей з’їдає, морок. А жити зараз хочеться. Це тобі добре, відхопила мужика з квартирою, – зітхає сестра.
Коли я вийшла в декрет, сестра зраділа – буде кому з племінником її підстрахувати, бо він часто у неї недуги ловить і сестрі доводиться або самій з ним сидіти, або йти на уклін до свекрухи. А зі свекрухою у Діани не найтепліші стосунки.
– Та ну її, зробить ласку на копійку, а гонору, як на мільйон, – кривилася сестра.
Я поки при надії ходила, не була в захваті від перспектив сидіти з не надто здоровим племінником, але рятувала сестру. Але чужа не здорова і вередлива дитина – це ще та розвага. Дивом справлялася.
Після появи мого малюка сестра спочатку припинила скидати мені племінника. Я думала, що вона розуміє, як мені зараз ні до чого. Все-таки немовля на руках, це моя перша дитина, все вперше, все лячно і незрозуміло, але цікаво. Дочка в мене була з появи на світ дуже неспокійною дитиною, спала тільки на руках, трохи покладеш і відійдеш від ліжечка – одразу починала репетувати. Втомлювалася я сильно.
Місяць тому сестра вирішила, що тепер уже час знову просити мене про допомогу. Адже дочка в мене вже доросла, а часу й сили просто вагон.
– Виручай, а! Та нас із сином із садка розвернули. А я не можу зараз вдома залишитись аж ніяк, чоловік взагалі у відрядженні, – прибігла сестра вранці з дитиною на руках.
Я сама після безсонної ночі ледве на ногах стою, але вирішила, що одного разу врятую, ситуація термінова. Забрала племінника. Сестра розсипалася в подяках і втекла.
Цей день мені здавався нескінченним пеклом, дочка плаче, племінник вередує, у мене голова обертом йде від усього, що відбувається. До вечора я ледве дожила. Коли сестра прийшла, я попередила її, що це був останній раз, більше я просто не витримаю.
– Так-так, я розумію, просто ситуація була така, що іншого виходу не знайшлося. Спасибі, врятувала, – сказала мені сестра і я подумала, що вона мене насправді зрозуміла.
Але за тиждень історія повторилася один в один. Я вже твердо сказала, що ось це точно останній раз, потім на поріг не пущу. Сестра запевнила, що все зрозуміла. А через день вона вирішила схитрувати – поставила його перед дверима, подзвонила у двері і втекла! Я взагалі в осаді від такої поведінки.
Ну що було робити, забрала його додому. Увечері сестрі все вимовила, вона з повинною головою стояла, мовчала, обіцяла, що більше не повториться. Це, за її словами, був просто форс-мажором, і вона розуміла, що я відмовлю. Правильно розуміла.
Мало того, що я сама з двома дітьми, так її дитина ще й шморгає. Куди це годиться взагалі? Я їх, звичайно, розводжу по різних кімнатах, але це мало заспокоює.
Два тижні я жила спокійно, сестра навіть не відсвічувала, але потім у моїй квартирі вранці знову пролунав дзвінок. За дверима знову стояв один племінник. Дзвоню сестрі – вона трубку не бере.
Я такого вже не витримала! Одяглася, взяла свою малу, племінника, викликала таксі та поїхала до свекрухи сестри. Де та живе, я знала, ми речі допомагали забирати звідти. Приїхала, віддала жінці її онука, і повернулася додому.
Сестра передзвонила трохи пізніше. Вона, бачте не надто вдоволена була тим, що її сина відвела до свекрухи. А ще, не задоволена була тим, що я посміла розповісти, як малий у мене опинився.
– Як ти могла, так вчинити? Навіщо ти сина до моєї свекрухи відвезла? – горланить Діана.
– А ти мені його навіщо от так залишила? Я попереджала тебе, що не зможу з ним більше сидіти.
– Мені треба працювати, ти не розумієш? Нам із чоловіком спадщина в руки не падала, все своїми руками заробляємо. А ти навіть мені допомогти не хочеш! Яка ти мені після цього сестра?
Сподіваюся, що ніяка. Так, вона мені рідна людина, але скажіть, хіба таке ставлення узагалі можна допускати?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
