fbpx
Історія
З синім оком і в маминій сукні – побачення мрії ось-ось повинно було початися

Історія моєї сестри.

Я була розлучена і все ще в дeкрeті, ми з дитиною поїхали до бабусі і дідуся, які жили в іншому місті. Вирішили погостювати у них пару тижнів перед новим роком. Джерело

Зима, маленька дитина, не найзручніша поїздка, тому, звичайно, речей для себе я взяла мінімум – щоб було тепло гуляти з малюком на вулиці.

Через кілька днів мені в соц.мережі написав чоловік з міста моїх батьків. Я ще здивувалася тоді в черговий раз: «Чому і як? Вони за мною стежать ?! »Слово за слово, зав’язалося листування. Старший за мене, розлучений, високий, розумний. Але я про нього навіть не замислювалася як про реальний персонаж.

Ми тим часом продовжували відпочивати у бабусі. В один з вечорів гралися всією сім’єю вдома, мій малюк хотів мене обійняти, але ми якось не розрахували траєкторію один одного і, в підсумку, він з усією сили вдaрив мене головою в брову. З ним було все нормально. А у менi сльози потекли від бoлю. Я не могла прийти в себе, думала, що брова розсічена і що повинна текти кpoв.

Ось це силушка у мого героя! Коли я побачила відображення в дзеркалі, я зрозуміла, що краще б кpoв текла, тому що бровa і віко здулися і посиніли. Через пару годин мені з замороженим шматком м’яса на голові стало трохи легше. Як так можна було примудритися зробити «обнімашки» з півторарічною дитиною, який, до речі, навіть оком не моргнув, слава богу, я не могла зрозуміти: фіолетово-зелений фінгал над оком неможливо було замаскувати!

Мій віртуальний друг несподівано став наполягати на зустрічі. Йому було важко відмовити. Та й мені дуже хотілося вийти «в світ», але я розуміла, що з цим подбровним ліхтарем потрібно ходити взимку в темних окулярах, і косо не подивиться хіба що в … навіть не можу придумати, де звичні жінки з синцями …

Читайте також: 7 ШАХОВИХ ПРАВИЛ, ЯКІ ДУЖЕ ВАЖЛИВІ В ЖИТТІ

Але тут же, як то кажуть, полювання пущі неволі. Купила фіолетові тіні. Спробувала не приховати, а підкреслити. Найкращий захист це нaпад. Ну хто подумає, що пристойну дівчину б’ють? Тіні трохи допомогли. Питання з синцем я закрила. Далі – з одягу у мене тільки теплі штани з начосом і светр. Я їхала до батьків! З дитиною!

Довелося мамі зізнатися, куди я йду, вона була не проти, щоб я розвіялася. Знайшли якесь її більш-менш в пору чорне в’язане плаття-туніку. Мені воно було велике, але нехай…

Отже, час ікс настав: рясний шар фіолетових тіней. Мамина сукня. Пальто теж її: не йти ж у куртці. З мого тільки чоботи. Запам’ятала, яким боком потрібно сідати, щоб не надто видна була синява. Наречена на мільйон готова. Пішла …

І знаєте, нічого нам не завадило. І в кафе сіла навіть не тим боком, але не дивлячись ні на що, ми базікали весь вечір, було приємно, цікаво. А якщо ще коротше – в цьому місті ми залишилися не на два тижні, а ось вже майже четвертий рік. Ні синяк, ні мамине плаття не завадили нам в той вечір познайомитися з моїм майбутнім чоловіком 🙂

You cannot copy content of this page