fbpx
Історії з життя
З того часу Віктор почав пильно до неї придивлятися. Юля це списала на те, що він гадає чи росте живіт

Юля працювала в цій фірмі вже пів року і могла вже робити висновки про колег. Якщо йдуть раніше – спішать за дітьми в садочок, якщо працюють довше, то або трудоголіки або такі самітники, як вона. Вона намагається затриматися на роботі аби не маринуватися в кафе в компанії подруг і в надії з кимось познайомитися.

Ще важливо знати звички директора, бо тоді життя стає легшим і тебе не палять на спізненнях і чергових відлучках. Владислав Петрович був людиною амбітною і колоритною. Тобто, хотів досягнути величі, загрібаючи жар чужими руками. І ось такими «руками» був його зам – Віктор. Він вимагав, щоб його звали лише за ім’ям, бо, насправді, не терпів по-батькові, Прокопович. Віктор не вимовляв «р», тому позоритися з двома «р» була за межами його можливостей. Про Віктора всі говорили, що він цю фірму на своєму горбі везе, але при тому, він не був поганою людиною.

Одного разу, Юля мала відпроситися на плановий огляд, тому вирішила підійти з цим питанням до зама, бо директор почне перед дозволом дуже довго розказувати, як це важливо працювати для людського розвитку.

– Вікторе, мені треба сьогодні піти на УЗД. Ви не проти?

– Ви при надії? – насторожено перепитав Віктор.

– Це вас не стосується.

– Не подумайте! Просто, якщо треба буде в декрет, то тоді я маю шукати нового працівника.

– Ні, поки все під контролем. Я працюю.

З того часу Віктор почав пильно до неї придивлятися. Юля це списала на те, що він гадає чи росте живіт. «От би поправитися» – уявляла Юля. От тоді б Віктор перебирав кандидаток, а вона така: «Що за упередженість! Вже й поправитися не можна! Ви чули про боді-позитив???». А він блідне і картавить: «Перепрошую, перепрошую».

Єдина розвага, окрім серіалів! Яка ж це нудота – доросле життя: працюєш – нудишся, відпчиваєш-нудишся, нудишся-нудишся. Пройшло ще кілька місяців і Віктор таки не витримав:

– Юлю, я за вами спостерігаю. Не подумайте, що слідкую, просто я маю знати, що робити. То так чи ні?

– Ви мені робите пропозицію?

– Я вас питаю, чи…

– Так, – перебиває його Юля.

– Так, що?

– Так, я згідна вийти за вас заміж.

– Ви самі це сказали, – якось дивно відреагував Віктор і пішов геть.

Юля ще прокручувала в голові цю розмову, як Віктор вернувся зі своєю курткою і скомандував:

– Пішли знайомитися з моїми батьками.

– Добре, – Юля спочатку розчервонілася, але потім вирішила, що такий дорослий чоловік дуркувати довго не буде, бо просто не вміє. Тим більше, з таким характером.

Вони йшли вулицею і Віктор підставив їй руку, вона за неї схопилася.

– Оскільки, я вивчив вашу медичну картку, вашу особову справу, то знаю про вас багато. Не все, але багато. Може, ви хочете щось знати про мене?

– Так.

– Мені скоро сорок, я живу з мамою в старому будинку за містом, – заговорив він, допитливо дивлячись на неї.

– Будинок з привидами? – підхопила роль Юля.

– На жаль, проте чудовий краєвид на цвинтар.

– Завжди мріяла мати такий краєвид.

Зупинилися біля багатоповерхівки і піднялися ліфтом на восьмий поверх. Двері їм відчинила привітна жінка:

– Вікторе, ти не казав, що прийдеш з гостею.

– Сюрприз. Ти ж не проти?

– Я давно не проти! – сказала мама і привітно усміхнулася Юлі.

Юля пила чай з чорниці і не могла уявити, що її жарт обернеться знайомством з Віктором. Справжнім знайомством з людиною. І він їй дуже сподобався.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page