– З самого ранку мені спокою не дає, все лазить по хаті, навіть серед ночі!
Знаєте, всі подумали, що теща вже в такому віці, коли не все добре з розумом. Василю на вигляд було років з п’ятдесят, але ніхто з нас в паспорт не заглядав.
Важко було б неодруженому чоловікові в нашому колективі, бо вже добра половина жінок розлучилася з чоловіками, а друга й не одружувалася.
Так, як я, дотягнула до сорока п’яти і вже думаю, що далі нема сенсу й починати.
А потім Марина, наша бухгалтерка і каже йому:
– А чого ж ти з жінкою не поговориш, щоб вона матері розказала, що та не так поводиться як годиться? Як теща отака, то віддайте її в спеціальний заклад.
– Та як я її віддам, – аж стрепенувся Василь, – вона ж у мене від дружини залишилася.
– Тобто, – нашорошили вуха ми.
– Та отак, дружина нема, а теща у мене лишилася.
Ми звичайно, подивилися на Василя іншими очима, але хто хоче жити з чоловіком, який має таку вередливу тещу і яку нікуди не віддасть?
Але він не виглядав на чоловіка, що не має дружини – охайний і аж блиститься. Це ж добре, коли чоловік з усім собі разу дає.
Так якось сталося, що він почав до мене підходити з якимись питаннями по роботі, далі питав, де тут дешевше поїсти, де що купити.
Я й розповідаю, а одного разу, він мене попросив з ним пройтися по магазинах, бо він собі купував одяг і не знав чи таке зараз модне.
– Ого, ти чи не завів собі когось на стороні, – кажу я йому, – Що теща скаже.
– Та нічого не скаже, головне ж жінці сподобатися.
Вибрали ми одяг, ще пішли на морозиво… Мало не справжнє побачення у нас.
Читайте також: На скромне весілля вона не поїхала і чоловіка не пустила, мовляв, нема чого витрачати гроші на родину, яка й так скоро розпадеться
Насправді, мені Василь подобався і в мене такий характер, що я вжилася б з іншою жінкою. Вже почала я про те думати. Але ж він видно вже когось має, раз і одяг купує. І розпитує, де можна повести жінку.
Це було в п’ятницю і після роботи Василь мене очікував біля будівлі.
– Галю, я хочу квіти купити і не знаю, які вибрати.
– Для коханої, – питаю, а серце стискається.
– Так. от тобі які квіти подобаються?
– Та що мені… Мені й ромашки за милу душу підуть, а як твоя якась вередлива, то я й не знаю.
Ми пішли в кіоск і Василь мені купив ромашки.
– Це тобі… Ти мені давно подобаєшся і я хочу тебе запросити до себе на вечерю.
– А як же теща?, – питаю я його.
– А що теща? Вона не буде мати нічого проти.
– Але ж я не приготувалася, і плаття, і зачіску, і щось принести треба.
– Не метушися, я все приготував, а ти й так гарна.
Такого компліменту моїй дев’яносто кілограмовій персоні давно ніхто не говорив.
Я вже була готова з цим чоловіком в вогонь і в воду, а не те, що з тещею знайомитися.
– Теща, ми дома, – покликав Василь, коли ми переступили поріг.
Я вся зашарілася, спітніла, руки почали тремтіти, але кроків я не чула… Видно вже образилася і буде до мене погано ставитися… Що ж робити?
Аж раптом щось нявкнуло і до моїх ніг почала тертися кішка.
– О, то ти вже Тещі сподобалася, а ти переживала, – засміявся Василь.
– То це теща?, – я почала сміятися.
Виявилося, що в Василя була така вредна теща, що практично його розлучила з дружиною, адже все їй було не так і не те. От він і назвав так кішку, яка жила в дворі і мала дуже непривітний вигляд.
Тепер кішка добра, а ми щасливі.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
