Запросила свою нову знайому до нас на Різдво. Вона прибула не одна, з чоловіком. Приїхали з самого ранку на автобусі, тож гостя запропонувала мені допомогти стіл накрити. а я що? Погодилась звичайно. І тут до нас на кухню її чоловік заходить. Ні, не допомагати. Пан мав геть іншу місію.
З Людмилою ми за неприємних обставин познайомились. Наші мами були в стаціонарі лежали у одній палаті. Ми їх відвідували, але обом потрібен був цілодобовий догляд, а ми працювали, бо ж гроші потрібні були. От і домовились по черзі чергувати. І так майже рік.
Осиротіли ми з нею теж, якось разом. Це ще більше нас зблизило. Зідзвонювались часто, підтримували одна одну. Вона родичів більше не мала, а в мене хоч і був брат, та далеко. Ми з ним зі школи не бачились, тож і близькими не були ніколи.
Пів року минуло, і все ніби як уже вляглось, але перд святами нас обох така туга накрила. Вирішили Різдво разом зустріти. Розуміли одна одну як ніхто. ніяких веселощів не хотілось, просто посидіти з близькою по духу людиною.
Прибули гості з самого ранку на автобусі. Планувався триденний візит, адже десятого усім на роботу вже. Люда одразу сказала, що допомагатиме готувати. Мовляв, хоч і в гостях, а це діло любить. заходились ми салати нарізати, та котлети смажити.
І тут на кухню заходить чоловік Людмили. Я думала щось хоче, ан ні. Пан інші плани мав. Став у куточку і з-під напів-опущених повік стежить за нами.
— А чого це ти качку лиш сіллю і перцем натираєш перед запіканням? – почула я перший “комент” – Люда все це з гірчицею перемішує. тоді смак пікантніший і скоринка хрустка.
Я посміхнулась і сказала, що експерементуватиму вже коли гостей не буде, а так я звикла і знаю що буде смачно. Та й духовки у нас різні і порода качок. Думала на тому і все, але ж ні:
— На шубу овочі терти потрібно на крупну тертку, – знову чую “дзвін”, – Тоді смак зовсім інший, більш насичений. І картоплю першим шаром зроби а не оселедець з цибулею. І на кожен шар по столовій ложці олії додавай. Побачиш наскільки ніжнішою страва стане.
Я аж ікнула. Поглянула на нього і запитала, а чому власне він із шашликом не допомагає.
— Що ти? – заговорила Людочка, – Він у мене на кухні головний помічник. Ми з ним таку смакоту готуємо. Правда, любий.
— Тоді ось, – вручаю йому дошку і шматок м’яса, – Відбивні готуй а я реберця обсмажу.
— Як готуй? – дивиться він на мене здивовано. – А я тут до чого узагалі?
— Ну тоді іди телевізор подивись, якщо не до чого, – вже ледь стримувалась я.
— А вам хто допоможе? – дивиться на мене щиро здивовано.
І скільки ми готували, стільки “безцінних” порад на мене сипалось. Ледь змовчала. За стіл сіла явно не в святковому настрої. Вже бачити нікого не хотіла, якщо вже геть чесно.
— А ти реберця до золотистої скоринки не обсмажуєш? – чую вже за столом сидячи, – Та й після скороварки присмак якийсь дивний. ти наступного разу до золотискої скоринки осмаж і не в скороварці, а в казанчику приготуй. не в кастрюлі, а саме в казанчику. я у вас такий біля собаки бачив. Там тепло по іншому розподіляється. М’ясо таке як там ніколи в тебе ні в яких сучасних пристроях не вийде.
— Ох! бачиш, Людо, чому я не купив тобі отой блендер з функцією шаткування. Відчуваєш смак олів’є? Ти дрібно нарізаєш і смакує краще, а блендер хоч і швидко все зробив, але смак кардинально інший.
А коли я качку подала пан уже почав коментувати і її. Тут мій чоловік не витримав.
— Я вам таксі викличу до міста! – сказав з-за столу встаючи, – Приїхав на гостину – будь людиною. а ні: ось Біг, он поріг.
Поїхали мої “гості” підібгавши губи. звісно, так на свято ніхто не робить з гостями, але вчинок свого чоловіка вважаю вірним.
Жанна П.
Передрук заборонено.
Головна картинка – pexels.
