У мене зі свекрухою донедавна були цілком рівні стосунки. Вона до нас особливо не лізла, займаючись своїм життям, а я не ревнувала до неї чоловіка і не рахувала, скільки він допомагає своїй матері. Грошей нам вистачало, але потім наклалося одне на інше – мій декрет та зниження зарплати чоловіка.
Свого житла у нас не було, ми винаймали квартиру. Але через нові обставини платити оренду нам стало дуже не просто. Іти жити до когось із батьків не хотілося, що я, що чоловік батьковий будинок покинули відразу після школи і жили потім окремо. В усіх свої звички, свій ритм життя, а спільне проживання може зіпсувати стосунки.
Тримались ми до останнього, але розуміли, що тепер все – край. До появи дитини залишалося три місяці, треба було щось вирішувати. Тут свекруха й згадала, що стоїть бабина квартира, де вже років десять ніхто не живе. Її намагалися продати, але у тому стані, в якому вона є, ціна падає майже вдвічі. Свекруха збиралася там робити ремонт, але так і не зібралася.
Побачила я ту квартиру і мало не плакала. Таке відчуття, що там бесхатьки жили. Стеля чорна, прокопчена, шпалери лахміттям, підлога – бетон, сантехніка ледь тримається. Але це було своє житло, за яке платити лише комуналку. Ми всі накопичення вклали в ремонт, ще й у моїх батьків займали. Чоловік сам із друзями все робив, пропадаючи на квартирі після роботи та у вихідні. Але до появи малятка встигли переїхати.
Стали там жити, постійно щось доробляли, бо ми переїхали, коли там були закінчені основні роботи. З дрібницями розбиралися у процесі. Перед появою дитини я встигла відмити кухню, розставити посуд і все, розібрати речі, вже не змогла, поїхала за дитинкою.
Доки я була в стаціонарі, приїжджали моя мама та свекруха, щоб допомогти чоловіку підготувати квартиру та доробити те, що не встигла зробити я. Зустрічали мене теж усі разом. У квартирі насправді стало набагато затишніше, а якщо порівнювати з моїм першим відвідуванням, то взагалі небо та земля.
Прожили ми у цій квартирі півроку. Свекруха часто приходила і задумливо озиралася на всі боки. Одного разу вона таки дозріла і заявила, що вирішила цю квартиру здавати. А ми можемо або сплачувати орендну плату, або звільнити житлоплощу.
– Зараз все дуже дорого, ось квартиру здаватиму. Ви тепер можете мені не допомагати, сама намагатимусь справлятися, але для цього треба здати квартиру.
Я вперше чула, як мій чоловік репетує. Це було щось, але ніякого ефекту не мало, свекруха дала нам тиждень на роздуми та звільнення квартири. Я не вірила в те, що відбувається, від ситуації мене відволікала дитина. я в житті ще так не плакала.
Платити щось матері чоловік відмовився навідріз. Ми тимчасово з’їхали на дачу батьків. Чоловік же повернувся у ту квартиру, аби, як він сказав: дещо довести до ладу.
Свекруха потім мені дзвонила, вже після того, як ми ключі віддали. Чоловік з мамою балакати не побажав, а от я почула, що він повернув квартиру до того стану, у якому ми її отримали. Навіть крани познімав і труби які ми купували. Шпалери зі стін і навіть шпаклівку, яку з друзями робив, усе те лежало товстим шаром на підлозі.
Поки що на дачі добре, а далі подивимося, що буде. Зі свекрухою чоловік сам більше спілкуватися не хоче і мені заборонив. от така у нас “мама”.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
