І каже:
– Ігорку, скільки років. Як життя?
Я мало кавою не поперхнувся!
Щоб ви собі знали, ми з Інною зустрічалися близько року і я не мав бажання особливо знайомитися з її батьками. Але вона якось розплакалася і каже:
– Ти мене не любиш? Мама питає з ким я ходжу гуляти і хоче його побачити, щоб знати чи ти нормальний хлопець. Невже така дрібничка, як познайомиттся з моєю мамою – то подвиг?
Я вже тоді знав чим це знайомство пахне, бо там з мамою познайомився, а там вже треба й згодини робити. Я любив Інну, але знайомство з батьками було надто швидким кроком для мене.
Відтоді у нас з Інною і почалися проблеми в стосунках – вона накручена матір’ю все поривалася мене припхати до них додому, а я всіма силами старався, щоб цього не сталося.
Але якось я таки згодився і це був перший і останній раз. Знайомство було паршивим, бо виглядало все як на допиті:
– Хто твої батьки? Де ти вчишся? Чим захоплюєшся?
Відповіді матір не задовільнили і через якийсь час Інна мене кинула. Не скажу, що пережив це швидко, але були дівчата, які допомогли мені справитися з душевними хвилюваннями.
Пізніше я дізнався, що Інна має якогось доволі багатого залицяльника, який возив її на заняття та забирав з них. Вона зі мною не говорила і демонстративно робила вигляд, що мене не існує.
І от проходить 15 років і жінка, через яку Інна мене кинула, каже мені «Ігорку»?!
– Та нормально. Як ви? Як Інна?, – запитав я аби щось сказати.
– О, дякую, добре. Ти одружений?, – мама Інни ніколи не відрізнялася делікатністю.
– Ні, ще не планую.
– Це добре. Інна якраз розлучилася і я хочу аби ви поговорили, бо гризе мене совість, що тоді вас молодих розлучила.
Я оглянувся навколо, чи часом світ не скінчився, що мама Інни визнає свою помилку?!
– Добре, – сказав я і дав їй свою візитку.
Якщо чесно, то я не розумію, чому це зробив. Інна була в далекому минулому і не скажу, що я страждав за нею ввесь цей час. У мене було багато жінок і зараз я зустрічався з дуже хорошою дівчиною. Але подивитися.
Як вона тепер виглядає – ну, це теж доволі цікаво. Можливо, вона вся в зморшках і сивині, то я тоді ще швидше її забуду.
Я, чесно, хвилювався, коли замовляв столик в кафе, щоб зустрітися з Інною. Згадалися наші прогулянки, її веснянки і такі променисті очі, які вірили в наше кохання.
Вона була все ще гарна і без зморшок. Усміхнулася і замовила каву:
– Вітаю. На жаль, мама моя змушувала мене і до гірших речей, ніж зустріч з тобою, – усміхнулася вона.
А далі я просто вражено мовчав, бо ця жінка, яка колись так прагнула бути зі мною, була абсолютно холодна і така ж практична, як і її матір.
– Тільки не подумай, що я до цих пір сохну за тобою – це у мене відмазка для матері за її пхання носа в мої стосунки. А я тоді їй так кажу: «ти зруйнувала моє перше кохання» і, уявляєш, це на неї діє! Старіє бідолашна.
Ми позгадували наших спільних знайомих і поговорили й про Інну. Її історія була звичайна – вийшла заміж за того, кого мама благословила, але почуттів не було, тому недавно розбіглися.
І вона якось сказала матері, що якби вона не пхала носа до її життя, то. Можливо, вона б зараз жила зі мною і виховувала чудових діток в однокімнатній квартирі.
– Тільки не зазнайся. Ти, звичайно, гарно залицявся, але у моєму житті були й кращі чоловіки. Прощай!
І пішла. А я тепер думаю про те, що ми б і справді жили в моїй однокімнатній квартирі і виховували чудових малюків.
Фото Ярослава Романюка.