Думаю через те я так і вчинила, я ж мала її перевірити.
Для єдиного сина я готова була й не на таке. Я все покинула в Україні, махнула рукою на особисте життя, думала що моєю винагородою буде щасливе життя мого сина. А тут він бере собі заміж таку дівчину, що все життя на її вбрання та прикраси треба працювати.
Я не думала, що вона таки мого сина обкрутить, тому пропустила той момент, коли треба було на неї відкрити очі Ігореві. Ви собі й не уявляєте скільки безсонних ночей я провела в розмовах сама з собою, що я б могла збити, але не зробила, щоб вберегти свою дитину.
А тут моя колежанка й порадила мені зробити таку перевірку. І я подумала. Що то дуже гарна ідея. І син побачить, яка у нього жінка, і вона зрозуміє, що я її розкусила.
Приїхала я тиждень перед весіллям, але з сином так і не мала змоги поговорити, бо прийшла до нього на квартиру, а там вже Галя живе. І, коли я побачила, в якому стані моя квартира, то я мало там не впала: речі бозна-де, ліжко не застелене, на дивані нема де сісти, бо всього купа.
– Вибачайте за безлад, стільки всього треба ще зробити на весілля. – каже вона.
Я не мала слів, просто сиділа мовчки аби не розплакатися перед нею, а би вона не побачила, як мені гірко, що все, що я з такою любов’ю підбирала, стільки праці вклала, вона отак занехаює.
Весілля було гарне, багато молоді, свати наче нічого, подарували молодим машину. Дуже вже на мене зиркали, що ж я подарую, бо наче я мало для сина зробила. та вже того досить, що я їм таку дитину виховала, що й свою квартиру має, гарну роботу, вихований в повазі до жінки і сам себе обслуговує від «а» до «я». Нащо йому було женитися – я не уявляю.
Син мені нічого за подарунок не казав, бо я йому натякнула, що він попереду, єдина, хто нервував, то родина невістки, бо якщо я з Італії приїхала, то маю корону начепити на неї?
Почали завивати хустку і я мала тисячу євро по п’ятдесят і їй завила. Все.
Гості розійшлися і вже ми з столів збираємо, молоді конверти складають, а я тоді підходжу до невістки при Ігореві і кажу:
– Сподіваюся, Галю, ти не ображаєшся, що я тобі так мало подарувала?
– Та ні, – каже вона, – ми майже вклалися в весілля, тому все добре.
– Та я б подарувала більше, але мені сумку вкрали, певно, в потязі.
А далі сталося те, чого я від такої людини не сподівалася ніколи.
– Та чого ж ви одразу не сказали?, – сплеснула вона руками, – Візьміть ці гроші, вони вам потрібніші.
І вона простягла мені мої ж євро. Я остовпіла і не знала, що сказати. А тут і сваха побачила та підійшла, а як зрозуміла, що відбувається, то й каже:
– Та з ким не буває, хай біда бере грошима, беріть назад гроші, а як ще треба, то ми вам на дорогу дамо. Головне, що ви здорові, а все інше додасться.
Я вже й не знала, що казати, вони мені гроші всунули, син почав говорити, чого я раніше не сказала.
– Мамо, ми ж родина, я тебе люблю, а не твої гроші. Та й взагалі, приїжджай вже додому, будеш онуків бавити.
І я отака розгублена поїхала назад в Італію, бо треба добру суму заробити для онука чи онучки, маю ж я теж мати лице перед молодими.
І що я вам скажу – живуть вони добре, Галя молода ще, хай визбирується, а коли буде, коли вже фігури не стане? А з часом до неї все дійде. А ви якої думки?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
