Зараз мені 50 років, але я завжди виглядала трохи молодшою. Поки я в шлюбі і маю двох чудових діточок, тільки з чоловіком почалися негаразди.
З ним я познайомилася, коли ходила на весілля до своєї подруги. Це було кохання з першого погляду, вже через 10 днів після знайомства він зробив мені пропозицію. Мої батьки були дуже проти, адже квартири ні в кого не було, роботи стабільної також.
Але це нас не зупинило. Через 3 місяці після знайомства ми одружилися, а вже за рік я дізналася, що при надії.
Це зараз я розумію, що далеко не все в нас було добре, але вдячна Всевишньому за те, що моя молодість і наївність допомагали не помічати багато негараздів. А їх було багато.
Після весілля ми почали жити разом на орендованій квартирі. Працювали важко, щоби все оплачувати, а коли була при надії, стало ще складніше.
Згодом з’явилась Софійка. Чоловік працював на двох роботах, а я так втомлювалася з дитиною, що в очах чорні мухи літали. Пам’ятаю, покладу її спати і біжу в магазин, щоб хоч якусь їжу взяти. А тоді криза була, 90-ті, на нормальні продукти – дефіцит. Якщо вдавалося обрізки знайти – це справжнє свято, хоч суп можна було приготувати.
Незважаючи на всі складнощі, чоловік мене любив. Якось під час з’ясовування стосунків сказала йому що подам на розлучення, потім розповідав, що в той момент у нього ніби земля під ногами зникла.
І я його дуже любила. Завжди мріяла збудувати ідеальну сім’ю. Ми разом будували це «ідеально». Згодом я вийшла на роботу і жити стало трохи легше. Софійка була у садку, а ми разом заробляли на всю сім’ю.
…Тільки не довго. За рік я дізналася, що знову при надії. Тоді у нас з’явився Діма.
Саме тоді наша «ідеальна сім’я» почала розвалюватися.
Я була або вдома, або у стаціонарі з дітьми. Чоловік займався роботою, а у п’ятницю проводив вечір із друзями. Ми стали віддалятися один від одного. Я говорила з ним про це і ми домовилися, що щонеділі гулятимемо всі разом. Подруги мені навіть заздрили, бо так не робив майже ніхто.
Шість років тому все змінилося. У мене на роботі були суворі перевірки, і я думала тільки про них. У чоловіка також були негаразди, і йому довелося шукати нове місце роботи. Кожен був зайнятий своєю справою. Він часто затримувався і пояснював це тим, що нова посада потребує більше часу та зусиль.
Я вірила, до одного моменту. Тоді він мав День народження. Я прийшла додому раніше, запросила наших друзів, приготувала смачні страви та чекала на нього. Хотіли сюрприз влаштувати, але додому він повернувся лише після опівночі. Очі в нього були такі щасливі. Мені сказав, що святкував із колегами.
Коли він ліг спати, йому почали надходити повідомлення на телефон. Я не втрималася. Прочитала. Якась жінка засипала його ніжними повідомленнями та смайликами.
Виявилося, що вона працює разом із ним. На рік старша від мене, незаміжня, з трьома дітьми. Із самого початку я подумала, що це щось несерйозне, але, як виявилося, їхні стосунки продовжуються вже більше року… П’ять років я намагалася врятувати наші стосунки, але марно.
У результаті чоловік зібрав речі та переїхав до своїх батьків. Сказав, що йому треба подумати. Тоді я зрозуміла, що мій шлюб буквально розсипається на очах, але все-таки він повернувся до мене.
Так, я його прийняла, бо любила і люблю. Два місяці він був ідеальним чоловіком, а потім я знайшла довгу білу волосину на своїй подушці. Я чорнява, як і донька.
Він говорить, що я щось вигадую і він би ніколи не зробив так. У нього є досвід, якщо б захотів, я б і не дізналась, що він когось має. А вести додому, то дитячий садок узагалі. Каже, що наша розлука його багато чому навчила і він усвідомив свої помилки.
А я не знаю, чи ж вірити йому?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
