Мені подобається бути самодостатньою людиною. Я навчилася заробляти гроші, вирішувати всі свої питання сама, не чекати чогось від інших людей. Мені приємно допомагати всіляко оточуючим. У мене є подруги, які звикли жити за рахунок когось, спочатку їм батьки були повинні, тепер чоловіки. Але я не така людина. Що стосується любові – мені потрібен хлопець, який полюбить мене такою, як я є і не намагатиметься переробити під себе. Але при цьому мені він теж повинен подобатися. У мене не завищені вимоги до чоловіків. Я чекаю на зустріч з моїм коханням, але у мене немає бажання мати чоловіка.
Тільки ось моя мама так не вважає – вона не згодна зі мною і постійно намагається видати мене заміж. То пропонує спілкуватися мені з розведеними чоловіками, то з хлопцями молодше мене, то з родичем свого співробітника, якого вважає прекрасною партією для заміжжя.
А це скооперувались з тітонькою моєю. Тепер узагалі ховайся і тікай. Обидві не мають особистого життя, так влаштовують моє. Хоч вовком вий!
— А ви не маєте хорошого хлопця для моєї донечки у чоловіки. Вона у нас така хороша, тільки пари усе не знайде… – Це вона так по телефону розмовляє. Ну і тітонька така ж.
І маму шкода і в самої уже волосся сиве від неї з’явилось. Невже 25 це вже прямо край життя? Я вже сама сумніватись у собі починаю. А може я й справді якась не така, як усі?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
