Поговоривши з донечкою через скайп, Таня вимкнула комп’ютер і поринула думками в свої молоді літа. Саме в той час, коли готувалася стати матір’ю. Вона тоді часто задумувалася, що чекатиме в житті її поки ще не народжену дитину.
…Андрій не засмутився, що УЗД прогнозувало донечку, а не сина. І коли привіз дружину в пологовий будинок, залишився стояти під його вікнами доти, доки не почув крик своєї новонародженої кровинки, яка зробила його батьком, пише “Вільне життя“.
Готував Тані передачі, прав, прасував пелюшки й обіцяв, що допомагатиме молодій матусі з немовлятком, бо жалілася, що дуже «співуче». А Таню тим часом не покидала думка про те, яким батьком буде Андрій. Чи, бува, не надокучить йому приділяти постійну увагу дитинці? Адже більшість чоловіків вважає, що це обов’язок дружин. Чи запам’ятає її донечка щасливі миті дитинства, проведені з татком?
Чому це так непокоїло молоду маму? Бо в її пам’яті не залишилося з дитячих літ жодного сонячного спомину про тата. Не зігріло її душу тепло батьківського піклування. У батька завжди було повно справ, які не залишали йому часу на сім’ю. Передчасно він пішов у засвіти, коли Таня навчалася ще в початковій школі…
Тому, коли виношувала під серцем донечку, постійно просила Господа, щоби посіяв в Андрієву душу зерна батьківського тепла, що таке потрібне кожній дитині. Сама собі не вірила, не хотіла собі зізнатися, що не чекала такого душевного спілкування чоловіка з немовлятком, такої непідробної батьківської любові.
Повернувшись із пологового додому, Таня почувалася виснаженою, безсилою, але підтримка чоловіка додавала їй енергії та надихала на добросовісне виконання ролі матері.
Першу ніч Андрій провів біля колиски, гойдаючи дитинку і розмовляючи з нею, наче з дорослою. Дружину будив, аби тільки погодувала. Розумів, що їй треба відпочити.
Чоловік узяв собі за правило кожну вільну від роботи хвилинку проводити з сім’єю. Знав, що дитинство швидкоплинне, і так хотів, аби донечка Ліля пронесла в спогадах крізь усе життя душевність спілкування з батьком.
Коли дівчинка підросла, то про її підліткові тривоги першим дізнавався тато. І радив, як повестися, як розв’язати дріб’язкові для дорослих, та величезні з точки зору підліткового світосприйняття проблеми.
Ліля успішно закінчила школу, вступила до університету. На третьому курсі поїхала вчитися за кордон. І коли вітала батька з днем народження, щирі побажання були зрошені слізьми. Слово «тато» відлунювало в її серці небаченою гордістю, адже вона, Ліля, і мама завжди були й залишаються для батька на першому місці. Для таких, як Андрій, світ ясний, мов склянка з чистою водою. Сумніви, вагання, невдачі — легкі хмаринки, що швидко пропливають безмежною блакиттю ясного життя.
Коли слухаю цю юнку, а вона часто заводить розмову про свого турботливого й уважного батька, душа сяє райдужними кольорами. Та, на превеликий жаль, більшість дітей не може похвалитися подібним щастям.
Станіслава ЯРІШ