Жінку колись давно чоловік покинув. Вони лише два роки прожили у шлюбі і він пішов до іншої.
П’ятнадцять років тому. Жінка розчарувалась у людях, її серце було розбите. – Тепер я стану безжальною і холодною, – так вона вирішила. Ніхто її більше не покине, бо особисте життя для всіх закрите. Вона зайнялася кар’єрою, купила простору квартиру та жила там одна. І вважала, що ніщо не зможе викликати у ній співчуття та жалість. Вона надто тяжко пережила раптове розлучення, навіть ходила до психолога. Тепер вона себе любитиме і берегтиме.
Але так сталося, що їй довелося дати притулок свекрусі. Зателефонувала дружина колишнього чоловіка, попросила приїхати. Виявилося, що чоловіка не стало, а вона хоче тепер продати квартиру. Ця дружина весь час диміла і струшувала попіл прямо на підлогу. І видихала запах напередодні вжитого. Тепер вона тут господиня та квартиру «за мільйон» продає. Тільки треба, щоб лялечку ця жінка взяла до себе. І показала на купу брудного ганчір’я. У цій купі лежала колишня свекруха. Загорнута в кілька старих ковдр і тихенько доживала віку, притискаючи до себе худу кішку.
Бабуську майже не годували і їй від слабкості та браку їжі весь час холодно було, вона притискала до себе теплу кішку, куталася в кілька ковдр, як у кокон, ось її і звали лялечкою. Жінка пам’ятала свекруху невисокою, чистенькою, з ледь відчутним шлейфом парфумів. А тепер це був осінній пожовклий листочок. І життя в ньому, у цьому сухому листочку ледве тепліло. Вона викликала таксі та попросила водія допомогти. Гроші йому запропонувала. І він стареньку забрав у ковдрі в машину, а потім — до цієї жінки в квартиру. Разом із кішкою.
Чоловік відмовився від грошей, залишив їй візитку і запропонував дзвонити йому будь-коли, якщо допомога знадобиться.
Жінка потім згадувала ці перші, найважчі дні догляду за свекрухою і розуміла, що одній їй було б не впоратися. Але їй усі допомагали. Начальник її, людина запальна і жорстка, дізнавшись причину прохання про відпустку, запропонував працювати вдома, дистанційно. І виплатив велику премію. І сказав добрі слова та побажання, щоб вона спокійно виходжувала стареньку і може звертатися до нього, якщо будуть проблеми.
Лікар дільничний — немолода вже Ніночка Іванівна, яка всіх поспіль дорогенькими називала, сказала:
— Я не таких ще дорогеньких з того світу повертала, ми впораємося. Я тобі все на папірець писатиму, а ти виконуй. І приходила наприкінці кожного тижня, питаючи: — Ну, як ви, дорогенькі? І знову писала на папірці, як і що робити, коригувала догляд та лікування. А ввечері, після роботи, приходила онука Ніночки Іванівни, медсестра, і ставила бабусі крапельницю. І показувала, як обробити де потрібно, як змінити памперс, як масаж робити і навіть гімнастику. Потрібно стареньку до життя повертати, треба спеціальні вправи робити.
— Сімдесят років — це, дорогесенькі, не старість, це лише її початок. Життя в цьому віці має не теплитися, а вирувати, — говорила Ніночка Іванівна і виписувала нові рецепти.
А ще раз на тиждень приходив чоловік-таксист. Він фрукти різні приносив і полуниці. Жінка намагалася відмовлятись, але він казав, що це для бабусі. І вона брала. Вона з груш компот варила, а яблука запікала в духовці і давала старенькій на сніданок: каша, печене яблуко і грушевий компот.
Жінка смачно готувала та добре годувала свекруху. Колишню свекруху. А ще вона вирішила: треба дати зрозуміти цій нещасній старенькій, що вона потрібна і любима і стала кликати її мамою. Це зручніше, ніж на ім’я по батькові величати. П’ятнадцять років тому вона теж називала її мамою. А бабуся, коли зміцніла і розмовляти почала, донькою її почала кликати. Вона почала мріяти про те, як буде у ванній купатися, тому, що сто років уже не милася, так жартувала ця бабуся. Жінка зателефонувала чоловікові – таксисту і попросила допомогти, старенька ще самостійно не ходила, тільки стояти починала потроху. Чоловік прийшов і бабусю переніс у ванну, а потім, коли жінка загорнула її у простирадло, намиту, розрум’янену від гарячої води і задоволену — назад у ліжко.
Жінка запропонувала йому чай, вона пиріг зранку спекла. Ігор (так цього чоловіка звали) із задоволенням чай пив, хвалив пиріг і захоплювався господинею. Жінці давно не говорили добрих слів, вона намагалася не давати для цього приводу. Але як їй цього не вистачало.
Вона того вечора зрозуміла. Так, ти сильна, ти самостійна, але турбота та увага з боку близьких людей все-таки приємні. І іноді непогано побути слабкою, знизити швидкість життя, притулитися до сильного плеча.
Ця жінка зрозуміла, що бути доброю іноді не дуже легко, але завжди хтось прийде на допомогу. Прийдуть і запропонують іншу форму роботи, куплять полуницю та яблука, напишуть на папірці, як далі жити. І всі разом поставлять стареньку на ноги, повернуть до життя.
Цій старенькій зараз уже 73 роки. Вона живе і радіє життю. І колискові внучці співає і шкарпетки теплі в’яже. У неї тепер чудова сім’я: і дбайлива донька, і люблячий зять Ігор, і красуня онука. І кішка! Та сама, що гріла її у важкі часи. Тільки тепер ця кішка спить у затишному кріслі, бо вже нікого не треба рятувати та гріти.
А жінка, розповідаючи, цю історію, сміється з того, якою вона після розлучення хотіла стати: безжальною і холодною. Але нічого в неї не вийшло. Виявилося, що вона добра, дбайлива і чуйна. І щаслива.
Gаnsеfedеrn.
Фото ілюстративне.
