fbpx
Історії з життя
Бабусин брат тримав у нас гроші на поминки, але не пам’ятає, що їх забрав. А тепер у нас вимагає кругленьку суму та ходить по людях і обмовляє

Моя бабуся дуже добра жінка і ніколи нікому нічого поганого не зробила. Не кажучи вже про родичів. Але її рідний брат на старості років почав її обвинувачувати в тому, що вона йому гроші не віддає. А найгірше, що він їх забирав сам!

Я бабусі сто разів казала не зв’язуватися з ним, бо він багато чого не пам’ятає з того, що робив сьогодні чи вчора, проте старі спогади у нього дуже яскраві. І люди думають, що він при добрій пам’яті та йому вірять.

Коли бабуся мені розповіла, що брат з пенсії відкладає гроші і несе їй. Я вже тоді їй говорила:

– Ба, нащо вам зв’язуватися з чужими грошима? Тим більше дід Максим. Хай у себе тримає.

– Він каже, що донька знає, де він ховає і звідти тягає.

– А про вас таке казати не буде?

– Як то про мене таке говорити? Мені нащо його грошей? А от його Галька така, що вічно боргує, то треба віддати.

Там справді ситуація така, що Галька готова пів світу скупити, але грошей на те не має, тому боргує, далі зичить і віддає, що знову заборгувати. Отаке вічне коло. Зрозуміло, що дід боїться аби вона його гроші на поминки так само не віддала в магазин.

– Ганно, – каже моїй бабі, – Якщо вона мої гроші так само протринькає і не буде за що людей погостити та мене нарядити – то ти будеш мати гріх, а не вона!

Ну от моя бабуся й повелася на такі слова.

– Ірочко, то ж брат. А як справді таке буде?

Так от, почав він їй носити гроші дуже довго. Баба його лишала в кімнаті з тим скарбом, де він сам собі сидів, рахував і перераховував. Баба ніколи до його хустки не бралася і не знала кільки він там має. Ну от така людина чесна.

А якось дід прийшов та сказав, що трохи забере:

– Я, Ганно, забираю тисячу, а все інше лишаю. Бо треба мені в лікарню і Галька каже, що на обстеження нема грошей у неї, то я візьму свої. Бо краще жити, ніж тебе черваки мають їсти.

Пішов і забрав гроші, баба знову ж таки не бачила скільки він брав, просто вузлика знову заховала в шафу.

І отак почалося в нього – що покладе, то потім приходить і забирає, бо треба на те чи на інше. Баба знову ж не пхається в ті гроші. І аж тут він приходить через якийсь час та починає їй говорити, що вона така-сяка та тягає в нього гроші. Він там мав десять тисяч, а лишилося менше п’яти.

– Максиме, ти що таке кажеш? Та я твої гроші ніколи в руки не брала, клянуся тобі і в церкві то засвідчу, – почала баба.

– Помовч! Я добре знаю, що я клав та коли. Не сестра ти мені!, – розізлився дід.

І давай вимагати аби вона віддала йому гроші! Баба вперлася, бо вона їх не брала, а він собі, бо у нього були та загули. І отака тепер між ними справа, що люди то на один бік стають, то на інший. Я вже казала бабі, що сама заплачу ту суму аби він вже їй нерви не псував, але вона не хоче.

– За мою доброту я ще маю таку славу терпіти від рідного брата? Ні і все. Я йому ні копійки не дам, бо я в нього ні копійки не брала!

І от не знаю чи то з дідом поговорити і нишком йому гроші дати. Чи бабуся права? Але вони старі люди і отак наприкінці життя мають посваритися на грошах?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page