Тепер я погана, залишила рідню без належних матеріальних благ, хоча щиро кажучи, взагалі не їм заїкатися про те, хто поганий, а хто хороший.
Ми з братом уже дорослі – мені двадцять дев’ять, йому тридцять два. Різниця у віці не суттєва, але ми все одно ніколи не дружили. Справа була навіть не в тому, що він хлопчик, а я дівчинка, просто брат ніколи не мав своєї думки. А мене це завжди в ньому дратувало.
Наприклад, удома він міг нормально зі мною гратися, жодних проблем не було. Але варто було вийти на подвір’я, варто було йому погратися з іншими хлопцями, як він починав дражнитися, пащекувати до мене та інших дівчат, аби ніхто з його друзів його не підколював, називаючи дівчиськом.
Мене така його дволикість діставала, я ж бачила, що йому не подобається половина ігор, які затівали хлопчаки, але він вдавав, що його все влаштовує. Саме тому я з ним не спілкувалась ні на вулиці, ні вдома.
Зараз ми виросли, але свою думку брат так і не зміг здобути, за нього тепер все вирішує дружина, яка теж не сподобалася. Настя – дівчина самозакохана, робить все тільки для себе і в своїх інтересах, брата тримає під сталевим контролем і не дає йому крок ліворуч чи праворуч зробити.
Не можу сказати, що ми маємо дуже дружну сім’ю. Я з батьками спілкувалася і намагалася в міру нагоди до них заїжджати, привозити якісь гостинці. П’ять років тому не стало мами, після цього я почала їздити до тата частіше. По дому допомогти, приготувати, просто відвідати, щоб він не почувався самотньо.
Не знаю, чи їздив до нього брат із дружиною. Я їх бачила один раз на рік – на татовому дні народження. Але цього разу мені вистачало. Брат більшу частину свята балакав без угаву, а його дружина плакалася, як їм важко живеться – винаймати квартиру, виховувати дитину, працювати.
Близько двох років тому у тата погіршилося самопочуття. Я насторожилася і почала тягати його на огляди, бо сам би він цим не займався. Говорили різне, давали різні схеми, але нічого не допомагало. Ми перебрали всі варіанти, доки не дійшло до найстрашнішого. Саме він і підтвердився.
Це було дуже складно. Скільки сил мені вартувало змусити тата почати лікування, не кидати на пів дорозі. А як я шукала гроші на все потрібне! Щось було відкладено в мене, якісь заощадження були у батька, але вони розтанули миттєво.
Я звернулася по допомогу до брата. Все ж таки це і його батько теж, я думала, що він допоможе. Що гроші у них відкладені є, я знала, вони збирали на квартиру. Але там вийшла на перший план Настя, яка заявила, що вони не дадуть грошей.
– Йогму можуть і не допомогти, а гроші вже тю-тю, не повернеш. Нам треба квартиру купувати, скільки можна по орендованих хатах з дітьми мтинятися.
Брат кивав, погоджуючись із дружиною, а я дуже хотіла його отямити. Гаразд Настя, але братові батько рідний, а він так міркує.
Зрештою я продала свою квартиру-студію. Тато був проти, але я жартувала, що все одно велику частину часу проводжу в нього, а тут хоч комуналку платити не треба буде.
У батька був автомобіль та дача, крім квартири. Але я вирішила, що без машини мені буде важко його возити до лікарні, а за дачу багато не вторгувати, її спочатку треба впорядковувати. Це ми залишили на потім.
Процедури начебто давали поліпшення, але потім лікарі знову хмурилися після тестів. Я ж уперто тягла тата продовжувати.
– Я вирішив написати на тебе дарчу на все майно, – сказав мені тато, застережливо піднявши руку, щоб я його не перебивала. – Я погано почуваюся, ти зможеш краще розпорядитися майном, щоб продовжити моє лікування. Мені не треба буде напружуватись, і тобі зайві папери оформляти.
Це було зроблено незадовго до того, як його не стало. Мені здається, він відчував і намагався просто мене відволікти і ще подякувати. Так я стала власницею двокімнатної квартири, машини та дачі, хоча із задоволенням віддала б це все, щоб повернути тата.
Вже на поминках до мене підійшла Настя та мій брат, заявивши, що зі спадщиною тягнути не хочуть.
– Потрібно швидше це все оформити. У нас тут варіант з квартирою намічається хороший, – почала Настя, а я не відразу зрозуміла, про що вона говорить. Я не спала нормально кілька днів, я поховала щойно батька, які квартири?
Розмови не вийшло, брат із дружиною зрозуміли, що я не в тому стані, щоб розмовляти. А потім вони з’ясували, що ніякої спадщини не існує, все татове майно ще за життя він подарував мені.
– Він не мав права так чинити! У нього ще син був! – Настя була злезна, і волала, як пароплавний гудок.
А брат заявив, що я маю вчинити по совісті – віддати половину всього їм. Та я відмовила. Мені довелося продати квартиру, щоб спробувати врятувати батька, я провела поряд з ним стільки часу, тягаючись лікарнями, умовляючи його не кидати все на, дивлячись, як тихо він згасає.
А де весь цей час був брат? Йому діла не було до тата. Він обмежувався дзвінками ввічливості. Зате тепер згадав, що він теж його дитина, право на щось там має. А сам навіть не дав жодної копійки. Тому нічого йому та його дружині не дістанеться. До того ж, якби тато хотів йому щось залишити, він би це зробив.
Фото ілюстративне.
