Історії з життя
Я довго придивлялася до Степана, ілюзій у мене давно вже нема, є бажання бути разом і не дуже при тому один одного діставати. Не треба мені серенад і
Віктор зійшов з автобуса біля вокзалу й одразу зрозумів, що не хоче нікуди поспішати. Місто було чуже, шумне, з різким вітром між будівлями. Він приїхав сюди з дивним
У вас було таке відчуття, ніби щастя зовсім поруч? Не десь у тумані, не в далеких мріях, а буквально на відстані витягнутої руки. Ще один крок — і
Подруга прийшла під вечір, коли сонце вже торкалося дахів сусідніх будинків. Люся зайшла у двір без поспіху, як завжди, притримуючи хвіртку, щоб не грюкнула. В руках вона тримала
Останнім часом Михайло Іванович був дуже задуманий. Наче все добре у нього, але таке було відчуття, що щось робиться перед самим його носом, а він нічого не помічає.
— Андрію, ти серйозно? Ти справді передав Наталі мої слова? — Так, Олено, я все сказав точно, як ти просила. — І що вона відповіла? — Вона спочатку
— Марієчко, ти що, серйозно думаєш, що я сидітиму за цим столом і вдаватиму, ніби все гаразд? — голос Тамари Петрівни дрижав від обурення, очі блищали, ніби вона
– Мамо, а чому тато сказав, що ти не хочеш нас забирати до себе назавжди? – тихо запитав старший син, тримаючи мене за руку, коли ми йшли парком.
— Ти серйозно збираєшся піти? Просто так, залишивши нас? — голос Олега тремтів від подиву й розпачу, коли він стояв у дверях нашої квартири, тримаючи на руках одного
Я стояла на кухні, тримаючи в руках сумку з документами, і дивилася на нього прямо. Він щойно повернувся з роботи, скинув піджак і сів за стіл, чекаючи, як