Історії з життя
Ми познайомилися в парку. Цю лавочку, прикрашену різьбленими серцями, називали «лавочкою кохання». Її використовували наречені для створення «колоритних фотографій». На серця вони прикріплювали замочки, які закривали на ключик
П’ятнадцять років тому я працювала з однією цікавою жінкою передпенсійного віку, її звали Ніна Федорівна. Приємна в спілкуванні, розсудлива. Як колега вище всяких похвал, що на даний час
Кілька років тому ми були звичайною сім’єю. Чоловік щодня ходив на роботу, вечорами допомагав мені гуляти з дочкою і купати її. Часто у вихідні ми їздили всією сім’єю
Уляні подобалась увага Дениса Володимировича. Згодом зрозуміла: закохалася. Ось тільки не наважувалася сказати про це вдома. Батько ще може зрозуміти. А мачуха… Якщо у світі існують вiдьми, то
Молоденькою дівчинкою я вийшла заміж і в найперші місяці нашого спільного життя у чоловіка почалися загули. Він міг привезти мене в гості в село до товариша по службі
– А кава? Хіба це кава? Адже я тобі купив відміннy кавy в зернах, і кавомолкa є, і кавоварка. Всього-то змoлоти і зварити. Ти подивися, скільки у тебе
Задумайся, перш ніж скаржuтись на життя. Коротка притча, з глибочезним змістом Півень був гарний і голосистий. Йому подобалися в житті дві речі: любити своїх курей і ритися в
– Мамо! – радісно стрельнула очима Іванка, – Олег запропонував мені вийти за нього заміж! – А його батьки про це знають? – не поділяла доньчиної радості Орися.
Марина гордо йшла зі своїм краденим щастям під руку. Містечкові панни і пані іронічно-заздрісно проводили поглядами дивну пару. Він – статний красень. Наче з модного журналу. Вона –
«Кохання… Хто без нього людина? Ви думаєте – це омана? Абстракція, яку вигадали художники і поети? І нерозважливі дівчата, такі, як я? Ви потураєте своїй самотності. Прошу вас,