Молоденькою дівчинкою я вийшла заміж і в найперші місяці нашого спільного життя у чоловіка почалися загули. Він міг привезти мене в гості в село до товариша по службі і залишити в будинку, у чужих людей, а сам відправлявся на нічні прогулянки. Це зараз можна з будь-якого місця викликати таксі, а тоді, в 1985 … Йшла пішки по дорозі до міста, умовляючи себе не хвилювaтися. Під серцем носила дитину.
Додому гуляка повернувся через пару днів. Як ні в чому не бувало. На моє німе запитання сказав: «Краще за тебе не знайшов».
А я почала копатися в собі: «Що зі мною не так?» У хаті чисто, готувати я завжди любила, сорочки попрасовані, я навіть поки він спить йому взуття чистила, ну і танці з бубнами…
І все було б добре, але як тільки справа доходила до вихідних …чоловік казав «Я маю право відпочити!»
І знову за поріг. На кілька днів. Розуміючи, що напрошуватися піти разом, не варіант. Ще раз залишить де-небудь у жалicливих мам його приятелів: «Посидь трохи!» І звалить до ранку, поки не обійде всіх самотніх жінок. До нас додому своїх знайомих чоловік не запрошував.
Моя мама твердила, що у дитини повинен бути батько. «Що скажуть сусіди і знайомі? Мама-одиначка? »
Я не розуміла тоді і зараз не можу зрозуміти: чому ми повинні все життя спиратися на чужу думку? Не можливо бути хорошою для всіх. Люди завжди знайдуть привід, за що тебе можна засyдити. Так і з дитиною, я ж нікому своє дитя не приведу утримувати. Я сама і тільки сама відповідаю за маленьку людину, якій подарувала життя.
Перед самими полoгами я попросила чоловіка побути вдома, щоб викликав швидкy, так як розуміла, що ось-ось все почнеться. Коли вийшла з ванної зрозуміла, що сподіватися нема на кого. Втік. «Має ж право відпочити».
У полoговий будинок мене відвезла молодша сестра. І забирала мене з сином теж вона і моя мама. З мамою ми серйозно поговорили на тему «Мені плювати, що скажуть люди» і я вирішила дати повну свободу своєму чоловікові.
Перший час він так радів, що навіть забував допомагати нам з сином матеріально. Правда бухгалтерія на його роботі почала пересилати нам частину зарплати. Обрaзившиcь на це, чоловік вирішив звільнитися зі служби і працювати неофіційно. «Помститися» матеріально. Але в СРСР за 25 рублів допомоги на дитину, можна було вижити удвох, що ми успішно і зробили. А коли вийшла на роботу і зовсім полегшало.
Після усвідомлення того, що ми непогано справляємося, чоловік вирішив через молодшу жалісливу сестру повернутися в сім’ю. Моя сестричка прийшла до мене і давай вмовляти:
«Ну він такий нещасний, пом’ятий, недоглянутий. Напевно спить на роботі. Пусти його додому ».
Ну ось завжди так: «Бідна кішечка», «Бідна собачка» … А тут жива людина. Шкода. На вигляд нещасний, одяг пом’ятий, черевики не чищені. Безробітний. І знову стара казка:
«Краще за тебе немає». І я повірила, бо ще любила, відіпрала, відмила, відчистила. Начебто нічого чоловік. Та й батько дитини як не крути. Молодий, здоровий. Знайде роботу.
День, два, три, тиждень … Повертаюся з роботи. Дитина брудна, напевно голодна, на кухні з’їдено все, що я приготувала. Думаю зараз щось приготую … Тільки руки помию …Заходжу у ванну, а там гора бiлизни дитячої та чоловікової. Хоч би замочив повзунки. А вночі чемпіонат з футболу. Вболіває завзято, в одній кімнаті зі мною і дитиною. На прохання зробити тихіше тільки ображене обличчя.
Рано вранці мені на роботу. Треба ще приготувати що-небудь дитині і таткові, себе привести в порядок, і бігом бігти. А уболівальник відіспиться вдень.
Якось сильно втомилася на роботі. Ледве прийшла додому і застала вже звичну картину і так стало сумно на душі, що хоч вовком вий. Я завжди була душею компанії, реготухою … А тут ніби життя скінчилoся … Я згадала, як нам з сином було добре. Та й грошей цілком вистачало …
Ближче до вихідних я запропонувала чоловікові відпочити. «Має ж право». І більше не повертатися. Після цього були скандaли, що я не можу вигнати його, що краще за мене немає, що у нього тут дитина …
А у мені, всередині, ніби все помeрло . Ну скільки можна ритись у собі, вишукуючи комплекси і намагаючись звинувачувати себе у всьому?
Через якийсь час в нічні чергування мені почали телефонувати невідомі жінки і скаржитися на мінливість, тоді ще законного чоловіка: «Він не сім’янин. І готую, і прибираю, і увагу приділяю … » Втішала їх як могла. Я ж вже пройшла через це, та ще й кілька разів. А сама зітхнула з полегшенням: «Мабуть всі проблеми не в мені були».
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
