Історії з життя
На кладoвищі було тихо, тільки листя дерев шелестіло на вітрі. Марія поклала на мoгилу коханого букет ромашок. Раніше Богдан дарував їй її улюблені квіти, вона всміхалася, ворожила на
Я так давно не їздила у село. Неблизький світ. Та й їхати, власне, немає до кого. Із рідні залишилися двоюрідні сестри, з якими у дитинстві навіть не родичалися.
Так склалось, що лише я й могла доглядати колишню свекруху. За ввесь цей час я й слова люб’язного не почула. Але коли її не стало юрист передав лист
Одного дня взяла мене мачуха за руку і відвела в сусіднє село до своєї знайомої: — Ось вам каже невісточка, – а сама розвернулась і йде Тетяна була
Мій чоловік мене з армії привіз – таке собі куценьке, кирпате, тоненьке, як лозинка, дівча. Василь служив у Сибіру, а я бібліотекарем у військовій частині працювала – так
Тетяні Василівні не спалося. І хоч у її віці безсоння — не дивина, проте цього разу добре розуміла його причини. Хвилювалася. Як завше, напередодні Дня вчителя. А нині
«Хочу, аби ти стала хрещеною матір’ю моєї донечки», — фраза, яку вимовила ще вагітна подруга Галя, дзвенить у Світланиній пам’яті, неначе мелодія, ось уже двадцять п’ятий рік… тоді
Хата, як людина, має свою долю – невидиму, нечувану, а Богом намічену. Чи то в яку пору закладуть її, чи на якому місці поставлять – так у ній
Людмила їхала в автобусі й дивилась у вікно, за яким пролітали знайомі й водночас незнайомі краєвиди. Уже другий день вона їде додому. Ось-ось ступить на рідну землю і
Я вийшла заміж понад сімнадцять років назад. Виховуємо трьох діток, восени минулого року у нашій родині з’явилася третя дитина – наша друга донечка. Різниця між старшим сином і