Катерина випросталася, знову глянула на своє одиноке напівгніздо. І остовпіла. Городом до неї йшов її син. Точнісінько він! Але заговорив чомусь не українською, не польською, а російською. Жінка ледве второпала почуте: приїхав здалеку, батько його жив колись в оцій хаті, отже, половина належить йому
Катерина копала картоплю. З розмаху прорізала землю, перевертала, розбивала груддя, аж з надмірною силою орудуючи лопатою. Ніби не куски землі шматувала і разом з ними непомічені картоплини, а
Світланине життя склалося не так райдужно. Чоловік покинув її, коли малому було два рочки. Повіявся в світи — і слід за ним прохолов.
Найкраща подруга запросила Світлану на своє сорокаріччя в ресторан. Вони свого часу навчалися в одній групі. Ліда вийшла заміж за міського хлопця і залишилася в місті. Така пані
Вона чекала чого завгодно, але те, що вона побачила. На стіні кімнати висів її власний портрет у чорній рамці
Юля їхала на зустріч з подругою дитинства. Настя вже десять років жила за кордоном, і вперше за цей час приїхала в Україну. Звісно, будуть вони розмовляти про життя.
– Людко, кажи, чия дитина?! – сипав словами їй Степан просто в обличчя. – З ким, крім мене, була? Скільки їх було? Степанова дружина спочатку здивовано дивилася на нього, нічого не розуміючи, все повторювала: «Про що ти? Про що?» А потім, коли зрозуміла, що він не заспокоїться
Степан з дитинства був затятим рибалкою. Тому й не дивно, що кожен свій день народження святкував на озері у чоловічій компанії – зі свіжою рибною юшкою, шашликами під
– Заміж я вийшла скоріше для того, щоб менше думати про тебе. Нас з чоловіком зв’язувала більше дружба, ніж любов, – Іванка зітхнула. – Чекала я на тебе ще п’ять років. Думала, приїдеш по мене…
Вони зустрілись, двадцять років потому. Він дивився на неї й не вірив своїм очам. Іванка майже не змінилася. Така ж довга густа коса, виразний погляд з-під чорних вій,
Андрій стояв у напівтемній кімнаті і «перегортав» сторінки свого життя. І лише тепер зрозумів, що усе своє життя кохав її, Світлану. Часто згадував її і сам собі забороняв усі ті спогади. І ось… що робити тепер, коли його син так закоханий у неї. Може, просто мовчати?
Андрій уже давно жив сам. Шість років тому дружина покинула його із сином, а сама подалася до Америки з іншим. На цьому закінчилося їхнє подружнє життя. Андрій намагався
— Та вона навіть до ліфта зі мною зайти цуралась. А тепер, що? Гроші їй потрібні, так швиденько прибігла. Сама ж казала, нам до її рівня не дотягти. А зараз? Де ж той рівень?
— Та вона навіть до ліфта зі мною зайти цуралась. А тепер, що? Гроші їй потрібні, так швиденько прибігла. Сама ж казала, нам до її рівня не дотягти.
– Ой, та ти що! – відмахується Ірина. – Як? У мене язик не повернеться цю тему піднімати! Батько тільки-тільки до себе приходить, адже ще місяць тому не знали, що робити, готувалися до найгіршого! А тут я зі спадщиною, та це їх підкосить швидше, ніж інші проблеми! Не знаю, що робити, чесно кажучи. Залишити все так, як є, розбиратися з сестрою потім – станемо вoрогами
Здається, час просити батьків вирішити питання з спадщиною. В батьківській квартирі живе молодша розлучена сестра з дитиною, і вона щиро вважає, що квартира її. Ситуація неоднозначна, а батьки
Бiду принесли у звичайнім білім конверті разом з весільними вітаннями. Світлана спершу не звернула уваги на раптову блідість Олексія, котрий, побачивши почерк на конверті, хотів, було, непомітно заховати його від тамади
Весна довго не поспішала сюди. Все якось неохоче то промінь сонячний крізь хмари пропустить, то мовби аж через силу війне упівподиху теплим вітром; а то забуде про свою
Психолог шкільний, яка знала історію нашого Андрійка, у бесіді зі мною порадила відкрити хлопчикові таємницю його появи, доки він не виріс, щоб дізнався правду від нас, членів сім’ї, а не від сторонніх «доброзичливців». Тож одного разу я покликала до себе в кімнату Андрійка і сама, без свідків, якомога делікатніше розказала йому і про все, як утекла так звана мама, і про те, як я побачила його
Моя сусідка по кімнаті в спальному корпусі санаторію спочатку здалася неговіркою, замкнутою, тож я подумала, що доведеться нудьгувати, шукаючи співрозмовників в у холі з телевізором чи під час

You cannot copy content of this page