Головна

Історії з життя

Павло тоді теж прощався зі своєю молодою дружиною, але очі його постійно поверталися до Катерини. Він кохав її ще з юності, щиро, палко, але безнадійно. Вона вибрала Степана — відкритого, доброго, хоч і бідного хлопця. Павло мусив відступити, одружився з іншою, але той біль від нерозділеного почуття так і залишився тліти десь глибоко всередині
Історії з життя 0
Осінь того року впала на село зарано, важка й туманна, наче сира ковдра. Сонце ледве пробивалося крізь сіру плівку хмар, а вітер гуляв порожніми вулицями, здіймаючи сухе листя
– Ти тільки не нервуй, донечко. Надія приготувала обід, Роман привіз із базарчику свіжої городини. Вони просто хочуть, щоб ти трохи відпочила від своєї роботи. Ну й людина буде хороша, я тобі казала.
Історії з життя 0
Серпнева спека стоїла така, що асфальт під взуттям здавався м’яким, а повітря над дорогою помітно коливалося. Я стояла на зупинці й раз у раз витирала лоб хусткою, чекаючи
Олена поводилася дуже приязно, постійно посміхалася, згадувала давні часи, коли ми ще дівчатами гуляли в нашому селі. Мені здалося, що все повертається на свої місця і що наша сварка дійсно залишилася в минулому.
Історії з життя 0
Я сиділа на краєчку дивана й дивилася, як Олена розкладає по поличках шафи продукти. Ми жили в невеличкому містечку під Неаполем уже третій місяць. Олена була моєю кумою,
— Працює, — гірко усміхнулася Наталя, і в її очах миттєво блиснули сльози. — Він тепер тільки й робить, що працює. У уявленні людей це, мабуть, ідеальний чоловік, бо не вештається казна-де, гроші в хату несе. Але ти навіть не уявляєш, на що перетворилося наше життя. Його вдома просто немає. Раніше суботу чекали, щоб разом кудись вибратися, на дачу поїхати або хоча б разом просто посидіти увечері, а зараз він і у вихідні знаходить якісь справи. То в колеги машини треба полагодити, то сусідові з ремонтом допомогти, то на об’єкт терміново викликають.
Історії з життя 0
Я стояла з паперовим стаканчиком у руках і розсіяно дивилася навколо, і раптом почула свій голос з минулого. Це була Наталя. Ми не бачилися, мабуть, з пів року,
Я відчувала провину перед чоловіком, який чекав на мене вдома, виховував наших дітей і думав, що я просто працюю. Я вирішила, що більше не можу жити у брехні. Під час чергової телефонної розмови я розказала йому все
Історії з життя 0
Стояла спека, коли я збирала свою останню валізу. Мені виповнилося тридцять, у мене був чоловік, двоє дітей, і купа незакритих боргів, які тиснули щодня. Ми живемо в маленькому
– Вадиме… ти що вигадав? – нарешті тихо сказала вона, відступаючи на крок назад. – Це ж дуже дорого. Ми не можемо це прийняти, це якось неправильно. Навіщо ти витрачав свої гроші?
Історії з життя 0
Під вікнами старої п’ятиповерхівки дитячий галас завжди чути виразно, особливо коли надворі сухий вересневий вечір і всі висипали у двір доки ще тепло. Вадим стояв біля розчиненого вікна
— Ти знаєш, я давно не почувався таким спокійним, як за ці дні з тобою, — мовив Леонід, повертаючись до мене і беручи мене за руку.
Історії з життя 0
Я закохалася в чоловіка своєї подруги, як побачила його в церкві в костюмі, то очей не могла відвести. Мені здавалося, що він ідеально пасує мені. Все питала себе
Мені стало неймовірно соромно за свою поведінку. Навіщо я чепурилася? Навіщо вдягла цей одяг? У своєму віці чекати незнайомого чоловіка біля паркану здавалося мені наївністю
Історії з життя 0
Розпушений ґрунт легко піддавався пальцям, коли я розпушувала землю біля кущів хризантем. Щоранку мій день починався саме тут, серед різнобарвного різноквіття, де кожен кущ вимагав уваги. Потрібно було
— Оксано, виручай, дуже тебе прошу, — швидко проговорила я, проштовхуючи Анатолія в її передпокій. — Потримай його в себе пів години. Нехай посидить, вип’є чаю. Я тобі пізніше все поясню, просто благаю!
Історії з життя 0
На стільці біля вікна лежала вже складена валіза, а я все ніяк не могла вирішити, чи брати із собою той яскраво-синій шарф, який купила ще восени. До поїздки
– Мама? – Олег роздратовано відсунув тарілку. – Скільки ти будеш просити в матері? Мої батьки взагалі нічим допомогти не можуть. І що далі? Ну поживемо ми так рік, два, п’ять. Купити квартиру з такими зарплатами просто неможливо. А як будуть діти? Як ми їх піднімемо в цій орендованій коробці без власного кутка?
Історії з життя 0
Ранок пробивався крізь сірі жалюзі повільно й неохоче, забарвлюючи кімнату в блідий попелястий колір. Настінний годинник цокав рівно, безперервно, відраховуючи хвилини до моменту, коли в будинку почнеться щоденний

You cannot copy content of this page